ІІ Макавеїв 15

Біблія	NEW AMERICAN BIBLE
1 Довідався Ніканор, що вояки Юди були в самарійських місцевостях, і вирішив для певности напасти на них у день відпочинку.	1 When Nicanor learned that Judas and his companions were in the territory of Samaria, he decided to attack them in all safety on the day of rest.
2 Деякі з юдеїв, що були змушені йти за ним, казали: «Ні, не вигублюй їх таким жорстоким і нелюдським способом! Дай радше славу дневі, що його вшанував і освятив той, хто все бачить.»	2 The Jews who were forced to follow him pleaded, "Do not massacre them in that way, like a savage barbarian, but show respect for the day which the All-seeing has exalted with holiness above all other days."
3 А той, тричі злочинний, спитав: «Чи є на небі Володар, який наказав святкувати день суботній?»	3 At this the thrice-sinful wretch asked if there was a ruler in heaven who prescribed the keeping of the sabbath day.
4 Ті відповіли ясно: «Так, є живий Господь, Володар неба, і то він повелів святити сьомий день.»	4 When they replied that there was indeed such a ruler in heaven, the living LORD himself, who commanded the observance of the sabbath day,
5 Тоді той відрік: «Я також володар на землі, тож наказую вам узятися за зброю та виконати царський наказ.» Однак, не пощастило йому здійснити свій жорстокий задум.	5 he said, "I, on my part, am ruler on earth, and my orders are that you take up arms and carry out the king's business." Nevertheless he did not succeed in carrying out his cruel plan.
6 Коли Ніканор, повний зарозумілої гордовитости, вирішив поставити пам’ятник на знак перемоги над військом Юди,	6 In his utter boastfulness and arrogance Nicanor had determined to erect a public monument of victory over Judas and his men.
7 Макавей, увесь час повний надії, твердо вірив, що дістане допомогу від Господа.	7 But Maccabeus remained confident, fully convinced that he would receive help from the LORD.
8 Отож, він умовляв тих, що були при ньому, не боятися поганського нападу, але згадавши на ту допомогу, яка колись прийшла їм з неба, і сьогодні чекати перемоги, що прийде їм від Вседержителя.	8 He urged his men not to fear the enemy, but mindful of the help they had received from Heaven in the past, to expect that now, too, victory would be given them by the Almighty.
9 Він підбадьорював їх словами з закону й пророків, пригадував їм бої, що їх вони були колись перенесли, і тим додав їм відваги.	9 By encouraging them with words from the law and the prophets, and by reminding them of the battles they had already won, he filled them with fresh enthusiasm.
10 Коли він таким робом збудив у них запал, то видав накази й водночас пригадав їм про поганське віроломство та кривоприсяжство.	10 Having stirred up their courage, he gave his orders and pointed out at the same time the perfidy of the Gentiles and their violation of oaths.
11 По тому озброїв кожного з них, не так безпекою, що від щитів та списів, як певністю, яка походить від слів добрих; оповів вірогідний сон, одне видіння, і всіх порадував.	11 When he had armed each of them, not so much with the safety of shield and spear as with the encouragement of noble words, he cheered them all by relating a dream, a kind of vision, worthy of belief.
12 А видіння було ось яке: Онія, колишній первосвященик, муж добрий і шляхетний, видом достойний, поведінкою скромний, вже з дитинства позначений всіма чеснотами, молився, піднявши руки, за юдейську громаду.	12 What he saw was this: Onias, the former high priest, a good and virtuous man, modest in appearance, gentle in manners, distinguished in speech, and trained from childhood in every virtuous practice, was praying with outstretched arms for the whole Jewish community.
13 Потім з’явився таким самим способом інший муж, який відзначався сивиною й поважним виглядом, з дивною та незмірною величчю, яка оточувала його.	13 Then in the same way another man appeared, distinguished by his white hair and dignity, and with an air about him of extraordinary, majestic authority.
14 Заговорив же Онія, мовивши: «Це той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місто, Єремія, пророк Божий.»	14 Onias then said of him, "This is God's prophet Jeremiah, who loves his brethren and fervently prays for his people and their holy city."
15 Тут Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, а даючи, так промовив:	15 Stretching out his right hand, Jeremiah presented a gold sword to Judas. As he gave it to him he said,
16 «Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів.»	16 "Accept this holy sword as a gift from God; with it you shall crush your adversaries."
17 Піднесені на дусі чудовими словами Юди, спроможними надхнути їх на подвиг і зробити серця юнацькі мужніми, постановили вони не йти походом, але відважно наскочити й з усім завзяттям кинутися на них та рукопашним боєм вирішити справу, — бо місто, віра й храм були в небезпеці.	17 Encouraged by Judas' noble words, which had power to instill valor and stir young hearts to courage, the Jews determined not to delay, but to charge gallantly and decide the issue by hand-to-hand combat with the utmost courage, since their city and its temple with the sacred vessels were in danger.
18 Вони менше боялися за жінок, дітей, братів та за родичів, ніж за святий храм, яким вони понад усе й найбільше піклувалися.	18 They were not so much concerned about their wives and children or their brothers and kinsmen; their first and foremost fear was for the consecrated sanctuary.
19 Ті, що лишилися в місті, боялися за тих, що боролися в чистому полі.	19 Those who remained in the city suffered a like agony, anxious as they were about the battle in the open country.
20 І як усі чекали вже на близьку розв’язку, то вороги вишикувалися до наступу й по-бойовому впорядкували війська; слонів вони розташували з вигідного боку, а кінноту поставили на крилах, — і густими лавами рушили до бою.	20 Everyone now awaited the decisive moment. The enemy were already drawing near with their troops drawn up in battle line, their elephants placed in strategic positions, and their cavalry stationed on the flanks.
21 Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда; бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її.	21 Maccabeus, contemplating the hosts before him, their elaborate equipment, and the fierceness of their elephants, stretched out his hands toward heaven and called upon the LORD who works miracles; for he knew that it is not through arms but through the LORD'S decision that victory is won by those who deserve it.
22 У цій своїй молитві він промовляв так: «Ти, Владико, послав був за юдейського царя Єзекії свого ангела, і він винищив близько 185 000 з війська Санхериба.	22 He prayed to him thus: "You, O LORD, sent your angel in the days of King Hezekiah of Judea, and he slew a hundred and eighty-five thousand men of Sennacherib's army.
23 Тож і тепер, Владико небес, пошли перед нами доброго ангела на страх і жах нашим ворогам.	23 Sovereign of the heavens, send a good angel now to spread fear and dread before us.
24 Нехай будуть розбиті твоїм потужним рам’ям ті, що з богохульством на устах вирушили на твій святий народ». Так він закінчив.	24 By the might of your arm may those be struck down who have blasphemously come against your holy people!" With this he ended his prayer.
25 І коли війська Ніканора наступили під звуки сурем і під військові вигуки,	25 Nicanor and his men advanced to the sound of trumpets and battle songs.
26 вояки Юди вдарили на ворога з благанням та молитвою.	26 But Judas and his men met the army with supplication and prayers.
27 Боролися руками, а серцем молились вони до Бога, і вбили не менш як 35 000; і вельми врадувалися вони на видиму Божу допомогу.	27 Fighting with their hands and praying to God with their hearts, they laid low at least thirty-five thousand, and rejoiced greatly over this manifestation of God's power.
28 А як скінчили битву й поверталися звеселені назад, пізнали вони Ніканора, який лежав убитий, лицем до землі, у повній зброї;	28 When the battle was over and they were joyfully departing, they discovered Nicanor lying there in all his armor;
29 під радісний гук і гомін благословили вони рідною мовою верховного Володаря.	29 so they raised tumultuous shouts in their native tongue in praise of the divine Sovereign.
30 Тоді той, хто цілковито, і тілом і душею, став першим оборонцем своїх громадян; той, хто зберіг супроти своїх земляків запал юнацтва, звелів відтяти Ніканорові голову й руку з рам’ям, та й принести в Єрусалим.	30 Then Judas, who was ever in body and soul the chief defender of his fellow citizens, and had maintained from youth his affection for his countrymen, ordered Nicanor's head and whole right arm to be cut off and taken to Jerusalem.
31 Прибув він сам туди, скликав одноплемінників, поставив священиків перед жертовником та послав за тими, що були у твердині,	31 When he arrived there, he assembled his countrymen, stationed the priests before the altar, and sent for those in the citadel.
32 і показав їм голову злочинця Ніканора та й руку того блюзніра, який насмілився так зухвало підняти її проти святого дому Вседержителя.	32 He showed them the vile Nicanor's head and the wretched blasphemer's arm that had been boastfully stretched out against the holy dwelling of the Almighty.
33 Далі він звелів відтяти язик у нечестивця Ніканора й кинути його кусниками птахам, а рам’я того навісного — повісити перед храмом.	33 He cut out the tongue of the godless Nicanor, saying he would feed it piecemeal to the birds and would hang up the other wages of his folly opposite the temple.
34 Тоді всі звернулись до неба, благословили хвального Господа й мовили: «Нехай буде благословенний той, хто зберіг своє житло неоскверненим!»	34 At this, everyone looked toward heaven and praised the Lord who manifests his divine power, saying, "Blessed be he who has kept his own Place undefiled!"
35 Щобільше, Юда наказав причепити до кріпости голову Ніканора — як видимий і наглядний для всіх знак Господньої допомоги.	35 Judas hung up Nicanor's head on the wall of the citadel, a clear and evident proof to all of the Lord's help.
36 Тоді всі одноголосно ухвалили, щоб ніколи цей день не пропустити без торжества, і святкувати тринадцятий день дванадцятого місяця, що зветься сирійською мовою Адар, один день перед днем Мардохея.	36 By public vote it was unanimously decreed never to let this day pass unobserved, but to celebrate it on the thirteenth day of the twelfth month, called Adar in Aramaic, the eve of Mordecai's Day.
37 Ось так було з подіями за Ніканора; а що з того часу місто зосталося в руках євреїв, то тут я закінчую своє оповідання.	37 Since Nicanor's doings ended in this way, with the city remaining in possession of the Hebrews from that time on, I will bring my own story to an end here too.
38 Якщо складено його добре, то саме цього я і бажав. Якщо ж воно менше вартісне, пересічне, то воно й є те, що було в моїй спромозі зробити.	38 If it is well written and to the point, that is what I wanted; if it is poorly done and mediocre, that is the best I could do.
39 І як воно буває з вином чи водою: пити їх чистими — якось недобре; коли ж вино змішане з водою, воно справляє приємну, прекрасну насолоду. Так і з розумом укладене оповідання чарує вуха читачів. Тут йому й кінець.	39 Just as it is harmful to drink wine alone or water alone, whereas mixing wine with water makes a more pleasant drink that increases delight, so a skillfully composed story delights the ears of those who read the work. Let this, then, be the end.