ІІ Макавеїв 11

¹ Незабаром і на Лісія, царського опікуна й родича, який був над усіма справами в державі, впало великим тягарем те, що сталося.

² Отож, зібрав він близько 80 000 піхотинців і всю кінноту та й вирушив проти юдеїв, бо мав на думці заселити місто греками,

³ оподаткувати храм нарівні з поганськими святинями та зробити продажним щороку сан первосвященика.

⁴ Йому й на думку не спало, що таке могутність Божа; гордий на свої десятки тисяч піхотинців, тисячі комонних та 80 слонів,

⁵ увійшов він у Юдею, наблизився до укріпленої природою Бетсури, що лежала за яких 5 стадій від Єрусалиму, і обложив її.

⁶ Коли мужі, що були при Макавеї, довідалися, що він облягає твердині, заходилися зо всім народом ревно й слізно просити Господа, щоб послав доброго ангела на рятунок Ізраїля,

⁷ сам же Макавей, перший вхопив за зброю і почав умовляти інших, щоб разом з ним, не зважаючи на небезпеку, допомогли своїм братам. І вирушили вони, повні відваги.

⁸ Коли були вже біля Єрусалиму, з’явився попереду них вершник у білій одежі, що вимахував золотою зброєю.

⁹ Тоді ж вони благословили милосердного Бога й, сповнившися відваги, готові були йти не тільки на людей, а й на найдикших звірів, ба й на залізні мури.

¹⁰ Отож рушили вони в бойовому порядкові з небесним союзником, бо Господь змилувавсь над ними.

¹¹ Як леви, кинулись вони на ворогів і поклали трупом 11 000 піхотинців, 1600 комонних, а решту присилували до втечі.

¹² Більшість отих останніх, важко поранені, кинувши зброю, врятувались. Сам же Лісій теж урятувався, ганебно втікши.

¹³ Бувши не без глузду, він добре зміркував ту поразку, що сталась, і зрозумів, що євреї були непереможні, бо їхнім союзником був Бог могутній.

¹⁴ Тому вислав сказати, що він згодиться на все, що тільки справедливе, а й, мовляв, що буде царя переконувати та приневолювати, щоб той став їм приятелем.

¹⁵ Макавей прийняв те все, що запропонував Лісій, бо мав на думці добро громадян. А й цар згодився на все, що Макавей пропонував на письмі Лісієві на користь юдеїв.

¹⁶ Лист, що його написав Лісій до юдеїв, був такого змісту: «Лісій юдейському народові, привіт!

¹⁷ Іоан і Авесалом, посланці ваші, передали мені додане тут письмове свідоцтво і просили мене затвердити те, про що в ньому йдеться.

¹⁸ Те, що мало бути донесеним цареві, я виклав йому; і на те, що можна було зробити, він згодився.

¹⁹ Якщо ви й надалі доброзичливо ставитиметесь до державних справ, то й я на майбутнє старатимусь чинити вам добре.

²⁰ Про це й про інші дрібні справи я дав вашим посланцям і моїм людям наказ, щоб вони обговорили все з вами.

²¹ Бувайте здорові! Року 148, двадцять четвертого Діоскоринтія.»

²² А царський лист містив у собі таке: «Цар Антіох братові Лісієві, привіт!

²³ Коли вже батько наш перенісся до богів, воля наша така, щоб населення царства могло безтурботно віддаватися своїм власним справам;

²⁴ також ми довідались про юдеїв, мовляв, вони не бажають переходити на грецькі звичаї, як те волів був наш батько, а хочуть радше жити за своїми звичаями і просять, щоб їм можна було триматися своїх законів, —

²⁵ тож бажаючи, щоб і цей народ жив спокійно, ми й ухваляємо, щоб їхній храм було повернуто їм назад і щоб вони собі жили за своїми прадідівськими звичаями.

²⁶ Ти, отже, добре зробиш, коли вишлеш до них послів і замиришся, щоб вони, знаючи нашу волю, мали до нас довір’я і віддалися з радістю своїм звичайним справам.»

²⁷ А до народу царський лист був такий: «Цар Антіох, привіт Раді юдейській та іншим юдеям!

²⁸ Якщо ви здорові, так цього вам і бажаємо; ми теж здорові.

²⁹ Менелай повідомив нас, що ви бажаєте повернутися до ваших справ.

³⁰ Тим, отже, що повернуться до тридцятого Ксантика, буде дана безпека й дозвіл.

³¹ Юдеї матимуть ужиток із своїх страв та своїх законів, як воно було й раніше, і нікого з них ніяким чином не можна буде турбувати за помилки, несвідомі вчинки.

³² Я посилаю вам і Менелая, щоб вас потішив.

³³ Бувайте здорові! Року 148-го, п’ятнадцятого Ксантика.»

³⁴ Римляни теж вислали до юдеїв листа, що мав таке в собі: «Квінт Менлій і Тит Маній, посли римські, юдейському народові, привіт!

³⁵ На те, що Лісій, царський родич, зволив вам, ми також даємо згоду.

³⁶ Щодо того, що він вирішив запропонувати цареві, пришліть когонебудь до нас небарно, щоб ми, розглянувши все, виклали цареві так, як вам корисно, бо ми йдемо в Антіохію.

³⁷ Отож, покваптесь і пришліть послів, щоб і ми знали, що у вас на думці.

³⁸ Бувайте здорові! Року 148, п’ятнадцятого Ксантика.»