ІІ Макавеїв 15

¹ Довідався Ніканор, що вояки Юди були в самарійських місцевостях, і вирішив для певности напасти на них у день відпочинку.

² Деякі з юдеїв, що були змушені йти за ним, казали: «Ні, не вигублюй їх таким жорстоким і нелюдським способом! Дай радше славу дневі, що його вшанував і освятив той, хто все бачить.»

³ А той, тричі злочинний, спитав: «Чи є на небі Володар, який наказав святкувати день суботній?»

⁴ Ті відповіли ясно: «Так, є живий Господь, Володар неба, і то він повелів святити сьомий день.»

⁵ Тоді той відрік: «Я також володар на землі, тож наказую вам узятися за зброю та виконати царський наказ.» Однак, не пощастило йому здійснити свій жорстокий задум.

⁶ Коли Ніканор, повний зарозумілої гордовитости, вирішив поставити пам’ятник на знак перемоги над військом Юди,

⁷ Макавей, увесь час повний надії, твердо вірив, що дістане допомогу від Господа.

⁸ Отож, він умовляв тих, що були при ньому, не боятися поганського нападу, але згадавши на ту допомогу, яка колись прийшла їм з неба, і сьогодні чекати перемоги, що прийде їм від Вседержителя.

⁹ Він підбадьорював їх словами з закону й пророків, пригадував їм бої, що їх вони були колись перенесли, і тим додав їм відваги.

¹⁰ Коли він таким робом збудив у них запал, то видав накази й водночас пригадав їм про поганське віроломство та кривоприсяжство.

¹¹ По тому озброїв кожного з них, не так безпекою, що від щитів та списів, як певністю, яка походить від слів добрих; оповів вірогідний сон, одне видіння, і всіх порадував.

¹² А видіння було ось яке: Онія, колишній первосвященик, муж добрий і шляхетний, видом достойний, поведінкою скромний, вже з дитинства позначений всіма чеснотами, молився, піднявши руки, за юдейську громаду.

¹³ Потім з’явився таким самим способом інший муж, який відзначався сивиною й поважним виглядом, з дивною та незмірною величчю, яка оточувала його.

¹⁴ Заговорив же Онія, мовивши: «Це той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місто, Єремія, пророк Божий.»

¹⁵ Тут Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, а даючи, так промовив:

¹⁶ «Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів.»

¹⁷ Піднесені на дусі чудовими словами Юди, спроможними надхнути їх на подвиг і зробити серця юнацькі мужніми, постановили вони не йти походом, але відважно наскочити й з усім завзяттям кинутися на них та рукопашним боєм вирішити справу, — бо місто, віра й храм були в небезпеці.

¹⁸ Вони менше боялися за жінок, дітей, братів та за родичів, ніж за святий храм, яким вони понад усе й найбільше піклувалися.

¹⁹ Ті, що лишилися в місті, боялися за тих, що боролися в чистому полі.

²⁰ І як усі чекали вже на близьку розв’язку, то вороги вишикувалися до наступу й по-бойовому впорядкували війська; слонів вони розташували з вигідного боку, а кінноту поставили на крилах, — і густими лавами рушили до бою.

²¹ Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда; бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її.

²² У цій своїй молитві він промовляв так: «Ти, Владико, послав був за юдейського царя Єзекії свого ангела, і він винищив близько 185 000 з війська Санхериба.

²³ Тож і тепер, Владико небес, пошли перед нами доброго ангела на страх і жах нашим ворогам.

²⁴ Нехай будуть розбиті твоїм потужним рам’ям ті, що з богохульством на устах вирушили на твій святий народ». Так він закінчив.

²⁵ І коли війська Ніканора наступили під звуки сурем і під військові вигуки,

²⁶ вояки Юди вдарили на ворога з благанням та молитвою.

²⁷ Боролися руками, а серцем молились вони до Бога, і вбили не менш як 35 000; і вельми врадувалися вони на видиму Божу допомогу.

²⁸ А як скінчили битву й поверталися звеселені назад, пізнали вони Ніканора, який лежав убитий, лицем до землі, у повній зброї;

²⁹ під радісний гук і гомін благословили вони рідною мовою верховного Володаря.

³⁰ Тоді той, хто цілковито, і тілом і душею, став першим оборонцем своїх громадян; той, хто зберіг супроти своїх земляків запал юнацтва, звелів відтяти Ніканорові голову й руку з рам’ям, та й принести в Єрусалим.

³¹ Прибув він сам туди, скликав одноплемінників, поставив священиків перед жертовником та послав за тими, що були у твердині,

³² і показав їм голову злочинця Ніканора та й руку того блюзніра, який насмілився так зухвало підняти її проти святого дому Вседержителя.

³³ Далі він звелів відтяти язик у нечестивця Ніканора й кинути його кусниками птахам, а рам’я того навісного — повісити перед храмом.

³⁴ Тоді всі звернулись до неба, благословили хвального Господа й мовили: «Нехай буде благословенний той, хто зберіг своє житло неоскверненим!»

³⁵ Щобільше, Юда наказав причепити до кріпости голову Ніканора — як видимий і наглядний для всіх знак Господньої допомоги.

³⁶ Тоді всі одноголосно ухвалили, щоб ніколи цей день не пропустити без торжества, і святкувати тринадцятий день дванадцятого місяця, що зветься сирійською мовою Адар, один день перед днем Мардохея.

³⁷ Ось так було з подіями за Ніканора; а що з того часу місто зосталося в руках євреїв, то тут я закінчую своє оповідання.

³⁸ Якщо складено його добре, то саме цього я і бажав. Якщо ж воно менше вартісне, пересічне, то воно й є те, що було в моїй спромозі зробити.

³⁹ І як воно буває з вином чи водою: пити їх чистими — якось недобре; коли ж вино змішане з водою, воно справляє приємну, прекрасну насолоду. Так і з розумом укладене оповідання чарує вуха читачів. Тут йому й кінець.