Євреїв 10

¹ Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.

² Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?

³ Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,

⁴ бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.

⁵ Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.

⁶ Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.

⁷ Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»

⁸ Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:

⁹ «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.

¹⁰ Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.

¹¹ Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.

¹² Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,

¹³ чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.

¹⁴ Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.

¹⁵ Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:

¹⁶ «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.

¹⁷ Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»

¹⁸ А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.

¹⁹ Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині,

²⁰ який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом,

²¹ і маючи великого священика над Божим домом,

²² приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою.

²³ Держімо непохитне визнання надії, — бо той, хто обіцяв, вірний.

²⁴ І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих;

²⁵ не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день.

²⁶ Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви,

²⁷ а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників.

²⁸ Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках.

²⁹ Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?

³⁰ Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій.

³¹ Страшно впасти в руки Бога живого!»

³² Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань:

³³ ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали.

³⁴ Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне.

³⁵ Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду.

³⁶ Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.

³⁷ Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.

³⁸ А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.

³⁹ Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.