Jó 10

VULGATA	Біблія
1 Tædet animam meam vitæ meæ ; dimittam adversum me eloquium meum : loquar in amaritudine animæ meæ.	1 «Життя моє мені набридло! | Дам волю смуткові моєму, | і говоритиму в гіркоті душі моєї.
2 Dicam Deo : Noli me condemnare ; indica mihi cur me ita judices.	2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! | Вкажи мені, за що зо мною правуєшся.
3 Numquid bonum tibi videtur, si calumnieris me, et opprimas me opus manuum tuarum, et consilium impiorum adjuves ?	3 Чи це для тебе добре мене гнітити, | твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти?
4 Numquid oculi carnei tibi sunt ? aut sicut videt homo, et tu videbis ?	4 Невже в тебе тілесні очі? | Невже ти бачиш, як людина бачить?
5 Numquid sicut dies hominis dies tui, et anni tui sicut humana sunt tempora,	5 Чи дні твої подібні до днів людських, | роки твої, немов дні смертних,
6 ut quæras iniquitatem meam, et peccatum meum scruteris,	6 що ти шукаєш у мене провини, ! розвідуєшся, чи є гріх у мені,
7 et scias quia nihil impium fecerim, cum sit nemo qui de manu tua possit eruere ?	7 хоча й знаєш, що я не провинився, | що нікому спастися з руки твоєї?
8 Manus tuæ fecerunt me, et plasmaverunt me totum in circuitu : et sic repente præcipitas me ?	8 Руки твої мене склали й сотворили, | і ти ж мене всього руйнуєш?
9 Memento, quæso, quod sicut lutum feceris me, et in pulverem reduces me.	9 Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; | і хочеш знову в порох мене повернути.
10 Nonne sicut lac mulsisti me, et sicut caseum me coagulasti ?	10 Чи ж ти не вилив мене молоком, | не згустив мене сиром?
11 Pelle et carnibus vestisti me ; ossibus et nervis compegisti me.	11 Ти одяг мене шкірою й тілом, | з костей і жил зіткав єси мене.
12 Vitam et misericordiam tribuisti mihi, et visitatio tua custodivit spiritum meum.	12 Ти дав мені життя і милість, | і твоя опіка зберегла мій дух.
13 Licet hæc celes in corde tuo, tamen scio quia universorum memineris.	13 Та ось що скрив ти в твоїм серці, | я знаю, що воно оце на думці в тебе:
14 Si peccavi, et ad horam pepercisti mihi, cur ab iniquitate mea mundum me esse non pateris ?	14 якщо грішу, — за мною назирати | й гріха мені не відпускати.
15 Et si impius fuero, væ mihi est ; et si justus, non levabo caput, saturatus afflictione et miseria.	15 Горе мені, як завиню! | Та хоч і правий я — не зважусь голову підняти, | я, насичений ганьбою, упоєний бідою!
16 Et propter superbiam quasi leænam capies me, reversusque mirabiliter me crucias.	16 Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною | і знов показуєш на мені твою велич.
17 Instauras testes tuos contra me, et multiplicas iram tuam adversum me, et pœnæ militant in me.	17 Виводиш нових свідків проти мене, | і збільшуєш твій гнів на мене: | дедалі нові лави йдуть у бій на мене.
18 Quare de vulva eduxisti me ? qui utinam consumptus essem, ne oculus me videret.	18 Навіщо вивів мене з лона? | Я був би вмер, — мене не бачило б ніяке око.
19 Fuissem quasi non essem, de utero translatus ad tumulum.	19 Я був би, наче б мене й не було ніколи; | мене перенесли б з утроби в домовину.
20 Numquid non paucitas dierum meorum finietur brevi ? dimitte ergo me, ut plangam paululum dolorem meum,	20 Днів життя мого так мало! | Лиши мене, щоб я розвеселився трохи,
21 antequam vadam, et non revertar, ad terram tenebrosam, et opertam mortis caligine :	21 поки піду й не повернуся, | в країну темряви й смертельної тіні,
22 terram miseriæ et tenebrarum, ubi umbra mortis et nullus ordo, sed sempiternus horror inhabitat.	22 в країну смертельної тіні та безладу, | де світло, немов пітьма.»