ІІ Макавеїв 6

¹ Незабаром цар вислав старця атенця, щоб присилував юдеїв лишити батьківські закони й не жити за Божими законами,

² осквернити храм, що в Єрусалимі, й назвати його храмом Олімпійського Зевеса, а той, що на Гарізімі, згідно з характером мешканців того міста, — храмом Гостинного Зевеса.

³ Тяжкою, для народу докраю нестерпною була навала так великого лиха.

⁴ Храм же наповнили погани розпустою та пияцтвом; вони веселилися з повіями, в святім подвір’ї зближалися з жінками і впроваджували туди негожі речі.

⁵ Вівтар був повний нечистих жертв заборонених законом.

⁶ Не вільно було ні суботу святкувати, ні дотримувати прадідівських свят, ба навіть і юдеєм називатися.

⁷ Людей приводили насильно щомісяця в день царських народин, щоб вони їли жертвенне м’ясо. А як наставало свято Діонисія, примушувано їх брати участь у процесіях, увінчуватися плющем.

⁸ За порадою Птолемея, був виданий наказ так само поводитися з юдеями сусідніх грецьких міст і примушувати їх їсти жертвенне м’ясо;

⁹ а тих, що не погодяться прийняти грецьких звичаїв, мали вбивати; так, отже, можна було бачити, яке настало горе!

¹⁰ Привели бо двох жінок, що обрізали своїх дітей; їм прив’язано їхніх дітей до грудей і, обвівши їх прилюдно по цілому місті, скинули стрімголов з муру.

¹¹ Про інших, що були повтікали до печер у сусідстві, щоб потайки святкувати день суботній, донесено Филипові, і їх усіх разом спалено, бо вони не могли допомогти собі, шанувавши святий день.

¹² Прошу, отже, тих, що їм потрапить у руки ця книга, не розпачувати над тими нещастями, а вірити, що кари впали не погибелі ради, а на науку нашому народові;

¹³ бо не лишати грішників на довгий час, але негайно покарати їх — це знак великої доброти.

¹⁴ Якщо з іншими народами Владика чекає довготерпеливо, аж сповниться міра їхніх гріхів, щоб їх покарати, то з нами він вирішив інакше,

¹⁵ саме — не карати нас наприкінці, коли наші гріхи дійдуть уже до краю.

¹⁶ Ось чому він ніколи не позбавляє нас свого милосердя; і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його.

¹⁷ Тільки, щоб пригадати вам, ми згадали про ці речі; після цих кількох слів повернімось до оповідання.

¹⁸ Був тоді Єлеазар, один із найвидатніших книжників, муж уже похилий в літах, шляхетний видом; його ж силували їсти свинину, відкривавши йому рота.

¹⁹ Та він, воліючи почесну смерть над ганебне життя, подався добровільно на місце тортур,

²⁰ сплюнувши спершу (на м’ясо), як це й мали б робити всі, які зважились відкинути те, чого навіть з прив’язання до життя не можна їсти.

²¹ Ті, що були відряджені до беззаконного жертвування здавна знавши цього мужа, взяли його набік і почали його намовляти, щоб приніс м’яса, яке можна було йому споживати, сам собі зготував його та й удав начебто він їсть із жертвенного м’яса, згідно з царським наказом,

²² і тим урятував себе від смерти; тож мав би, завдяки давній до них дружбі, зазнати людяного ставлення.

²³ Та він прийняв шляхетну постанову, гідну свого віку, старечої поважности, посивілого від невтомного труду волосся, добре вихованої змалку поведінки, особливо ж згідну з святим, Богом установленим законом, то ж не вагавшися, заявив, щоб його послали на другий світ.

²⁴ «Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру,

²⁵ та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, — а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя.

²⁶ Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну.

²⁷ Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости,

²⁸ а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони». Це сказавши, він, не вагаючись, пішов на місце тортур.

²⁹ Ті, що вели його й що недавно перед тим були зичливі йому, з-за слів, що їх він висказав, поставились до нього неприхильно, вважали бо ці слова за безумство.

³⁰ Він же, готовий вмерти від ударів, застогнав і мовив: «Господь у своїй святості й у своєму знанні добре відає, що я, мавши змогу звільнитися від смерти, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею ж терплю їх радо заради страху, що його маю перед ним».

³¹ Отак Єлеазар помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам’ятку чесноти.