ІІ Макавеїв 4

¹ Згаданий Симон, який видав скарби й батьківщину, обмовив Онію, мовляв, то він нацькував проти Геліодора й був причиною його нещастя,

² і добродія міста, покровителя одноплемінників, ревнителя законів він зухвало назвав бунтарем проти держави.

³ Ненависть так загострилася, що один з прибічників Симона пустився на душогубства.

⁴ Тоді Онія, бачивши небезпеку тієї незгоди і те, що Аполлоній, син Менестея, правитель Келесирії та Фінікії, ще побільшує злобу Симона,

⁵ пішов до царя, — не як обвинувач своїх громадян, а радше мавши на думці загальне добро й добро кожного з усієї громади;

⁶ бо добре розумів, що без царського заступництва неможливо було осягнути миру і що Симон не спинить своє безумство.

⁷ Коли ж Селевк відійшов на той світ, а царство взяв у руки Антіох, прозваний Епіфаном, тоді Ясон, брат Онії, намагався обманом захопити первосвященство.

⁸ Розмовляючи з царем, він обіцяв йому 360 талантів срібла й 80 талантів з іншого прибутку.

⁹ Крім того, він зобов’язався дати ще інших 150 талантів, якщо дадуть йому повновладу заснувати гімназію та ефебію й надавати антіохійське громадянство мешканцям Єрусалиму.

¹⁰ І коли цар пристав на те, Ясон, захопивши владу в руки, запопався відразу переводити своїх земляків на грецькі звичаї.

¹¹ Він скасував ті царські пільги, що були признані доброзичливо юдеям завдяки Іоанові, братові Евполема, який був послом до римлян у справі укладення дружби та союзу; він скасував законні установи й запровадив звичаї, противні законові.

¹² З радістю заснував він під самісінькою твердинею гімназію і щонайвизначніших юнаків скликав до фізичних вправ.

¹³ Надмірне безчестя Ясона довело до вершини гелленізму — переходу до чужосторонніх звичаїв, — був бо безбожником, а не первосвящеником.

¹⁴ Тому священики не дбали вже більше про службу коло жертовника, а, занехаявши храм і занедбавши жертви, скоро давано знак для метання диском, поспішали взяти участь у протизаконних вправах у палестрі,

¹⁵ і, не ставивши ні у що батьківську гідність, цінували якнайвище грецьку пишноту.

¹⁶ За те вони й опинились у халепі: тих, що були їхніми ворогами й кривдниками, хотіли вони наслідувати в поведінці й бути схожими на них у всьому, а ті й стали їм ворогами та катами;

¹⁷ бо порушувати Божі закони не можна безкарно, — це виявить наступний час.

¹⁸ Коли в Тирі, в присутності царя, відбувалися п’ятирічні ігрища

¹⁹ отой мерзенний Ясон послав як представників Єрусалиму кілька глядачів, що прийняли були антіохійське громадянство й принесли з собою 300 драхм срібла на жертву для Геракла. Одначе, ті, що принесли їх, уважали за краще не вживати їх на жертву, бо це не личило б, а скласти на якусь іншу потребу.

²⁰ Отже, те, що за наміром того, хто їх послав, мало піти на жертву для Геракла, завдяки тим, що принесли, пішло на будову човнів.

²¹ Коли ж Аполлоній, син Менестея, був висланий в Єгипет на коронування царя Філометора, Антіох, довідавшися, що цар не похваляв його поступків, почав думати про власну безпеку й тому прибув він у Яффу, а звідтіля пішов у Єрусалим.

²² Ясон і місто прийняло його пишно, зо смолоскипами та гучними криками; по тому він пішов з військом у Фінікію.

²³ По трьох роках Ясон вислав Менелая, брата згаданого Симона, щоб той приніс гроші цареві та й нагадав йому деякі пильні справи.

²⁴ А Менелай, увійшовши у взаємини з царем і прихиливши його на свій бік поважним своїм виглядом, захопив для себе первосвященство тим, що дав на 300 талантів срібла більше від Ясона,

²⁵ тож і повернувся з царськими грамотами в руках, хоч і не мав нічого гідного для священства, а тільки лють жорстокого тирана та шал дикої звірюки.

²⁶ Отак Ясон, що був усунув підступно свого власного брата, сам був усунений іншим і мусів утікати в край аммоніїв.

²⁷ Щодо Менелая, то він осягнув владу, але з обіцяних цареві грошей не дав нічого,

²⁸ хоч і Сострат, начальник твердині, вимагав їх від нього, бо йому доручено збірку податків. З тієї причини їх обидвох покликано до царя.

²⁹ Тоді Менелай лишив своїм намісником у первосвященстві власного брата Лісімаха, а Сострат — Кратета, начальника кипрійців.

³⁰ Під час цих подій мешканці Тарсу й Маллосу вчинили повстання, бо їх передано як гостинець Антіохіді, царській наложниці.

³¹ Тому цар чимдуж вирушив, щоб полагодити цю справу, лишивши намісником Андроніка, одного з найвидатніших урядовців.

³² Тоді Менелай, гадаючи, що настав слушний час, забрав крадькома деякий золотий посуд із храму й подарував його Андронікові, а деякий пощастило йому спродати місту Тирові й сусіднім містам.

³³ Коли про це певно довідався Онія, який оселився у захисному місці Дафне біля Антіохії, почав йому докоряти.

³⁴ Після того Менелай, узявши до себе Андроніка, . намовив його забити Онію. Андронік прийшов до Онії, заговорив його підступно і, простягнувши йому з клятвою правицю, — хоч і не усунув цілком підозри, — спонукав його таки вийти з безпечного сховку й забив на місці без жодної уваги на справедливість.

³⁵ За те не тільки юдеї, але й чимало поган були обурені та вболівали над несправедливим убивством тої людини.

³⁶ І коли цар повернувся з кілікійських країв, юдеї, що були в столиці, і греки, які поділяли їхній біль, прийшли до нього з приводу беззаконного вбивства Онії.

³⁷ Засмучений до глибини душі й повен спочуття, Антіох почав плакати на згадку про розсудливість і великий хист покійника,

³⁸ отож, палаючи сильним гнівом, здер негайно ж порфіру з Андроніка, подер на ньому одежу й звелів вести його кругом по цілому місті аж до того ж місця, де той злочинне вбив Онію і там скарав смертю лютого вбивцю. Отак Господь заплатив йому належною карою.

³⁹ Коли Лісімах, за згодою Менелая, вчинив багато святотатств по місті й коли чутка про те рознеслась назовні, народ згромадився проти Лісімаха, бо чимало золотого посуду вже рознесено.

⁴⁰ А що натовп, повний гніву, вчинив повстання, то Лісімах, озброїв зо 3 000, і чинив насилля на чолі з Аураном, що був не менш старий, як жорстокий.

⁴¹ Люди, побачивши, що напад іде від Лісімаха, вхопилися хто за каміння, хто за дрючки, а хто й набрав пороху, що там лежав, у руки, і кидали на тих, що були з Лісімахом;

⁴² тим робом поранили з них чимало, деяких убили, а решту присилували до втечі; самого ж святотатця забили при скарбниці.

⁴³ За ці події вчинено суд над Менелаєм.

⁴⁴ І коли цар прибув у Тир, троє мужів, яких послала рада старших, подали скаргу на нього.

⁴⁵ Менелай, майже страчений, обіцяв грубі гроші Птолемеєві, синові Дорімена, щоб той прихилив царя на його бік.

⁴⁶ Тим то Птолемей відвів царя в сіни, нібито для того, щоб подихати свіжим повітрям, і досяг того, що цар змінив свою думку,

⁴⁷ та виправдав Менелая, винуватця всього лиха, від обвинувачень. А тих нещасних, що їх навіть і скити, якби їх судили, були б визнали невинними, він засудив на смерть.

⁴⁸ Тож ті, що заступилися за місто, за народ і за святий посуд, негайно зазнали несправедливої кари.

⁴⁹ Ось чому навіть мешканці Тиру, обурені таким злочином, влаштували їм величний похорон.

⁵⁰ А Менелай, завдяки зажерливості вельможних, утримався при владі; злоба його зростала, і він став великим ворогом своїх співгромадян.