Job 7

CATHOLIC PUBLIC DOMAIN	Біблія
1 The life of a man on the earth is a battle, and his days are like the days of a hired hand.	1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його?
2 Just as a servant desires the shade, and just as the hired hand looks forward to the end of his work,	2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати,
3 so also have I had empty months and have counted my burdensome nights.	3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю.
4 If I lie down to sleep, I will say, “When will I rise?” And next I will hope for the evening and will be filled with sorrows even until darkness.	4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку.
5 My flesh is clothed with particles of rottenness and filth; my skin is dried up and tightened.	5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
6 My days have passed by more quickly than threads are cut by a weaver, and they have been consumed without any hope.	6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають.
7 Remember that my life is wind, and my eye will not return to see good things.	7 Згадай же, що життя моє — лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя.
8 Neither will the sight of man gaze upon me; your eyes are upon me, and I will not endure.	8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
9 Just as a cloud is consumed and passes away, so he who descends to hell will not ascend.	9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
10 He will not return again to his house, nor will his own place know him any longer.	10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає.
11 And because of this, I will not restrain my mouth. I will speak in the affliction of my spirit. I will converse from the bitterness of my soul.	11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї.
12 Am I an ocean or a whale, that you have encircled me in a prison?	12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу?
13 If I say, “My bed will comfort me, and I will find rest, speaking with myself on my blanket,”	13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
14 then you will frighten me with dreams, and strike dread through visions,	14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш.
15 so that, because of these things, my soul would choose hanging, and my bones, death.	15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання.
16 I despair; by no means will I live any longer. Spare me, for my days are nothing.	16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої — лише подув!
17 What is man, that you should praise him? Or why do you place your heart near him?	17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу,
18 You visit him at dawn, and you test him unexpectedly.	18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі?
19 How long will you not spare me, nor release me to ingest my saliva?	19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути?
20 I have sinned; what should I do for you, O keeper of men? Why have you set me against you, so that I have become burdensome even to myself?	20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе?
21 Why do you not steal away my sin, and why do you not sweep away my iniquity? Behold, now I will sleep in the dust, and if you seek me in the morning, I will not remain.	21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»