Giobbe 10

BIBBIA MARTINI	Біблія
1 Noioso è divenuto all'anima mia il vivere: lascerò libero il corso alle mie parole contro di me: parlerò nell'amarezza dell'anima mia.	1 «Життя моє мені набридло! | Дам волю смуткові моєму, | і говоритиму в гіркоті душі моєї.
2 Dirò a Dio: Non voler tu condannarmi: fammi sapere il perché in tal guisa mi giudichi.	2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! | Вкажи мені, за що зо мною правуєшся.
3 Parrà egli forse a te ben fatto il calunniarmi, e l'opprimer me opera delle tue mani, e favorire i consigli degli empj?	3 Чи це для тебе добре мене гнітити, | твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти?
4 Son eglino forse gli occhi tuoi occhi di carne? E la tua vista sarà ella simile a quella dell'uomo?	4 Невже в тебе тілесні очі? | Невже ти бачиш, як людина бачить?
5 Sun eglino forse i giorni tuoi come gli giorni dell'uomo, e gli anni tuoi simili agli anni dell'uomo?	5 Чи дні твої подібні до днів людських, | роки твої, немов дні смертних,
6 Onde tu abbi da ire indagando le mie iniquità, e investigando i miei peccati,	6 що ти шукаєш у мене провини, ! розвідуєшся, чи є гріх у мені,
7 Per sapere che nulla ho fatto di empio, e non v'ha chi possa sottrarmi alla tua mano.	7 хоча й знаєш, що я не провинився, | що нікому спастися з руки твоєї?
8 Le mani tue mi lavorarono, e tutto parte a parte mi impastarono, e sì di repente mi atterri?	8 Руки твої мене склали й сотворили, | і ти ж мене всього руйнуєш?
9 Di grazia ricorditi, che qual vaso di fango tu mi facesti, e nella polvere mi tornerai.	9 Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; | і хочеш знову в порох мене повернути.
10 Non fosti tu forse, che mi spremesti qual latte, e mi rappigliasti come latte acquagliato?	10 Чи ж ти не вилив мене молоком, | не згустив мене сиром?
11 Di pelle, e di carne tu mi vestisti, mi tessesti di ossa, e di nervi:	11 Ти одяг мене шкірою й тілом, | з костей і жил зіткав єси мене.
12 Mi donasti vita, e misericordia, il tuo favore custodì il mio spirito.	12 Ти дав мені життя і милість, | і твоя опіка зберегла мій дух.
13 Abbenchè tu queste cose nasconda in cuor tuo, io però so che di tutte hai memoria.	13 Та ось що скрив ти в твоїм серці, | я знаю, що воно оце на думці в тебе:
14 Se io peccai, e per un tempo mi perdonasti: perché non permetti, che io sia mondo dalla mia iniquità?	14 якщо грішу, — за мною назирати | й гріха мені не відпускати.
15 E guai a me se io fossi empio; e se giusto fossi, non alzerei la testa satollo di afflizione, e di miseria.	15 Горе мені, як завиню! | Та хоч і правий я — не зважусь голову підняти, | я, насичений ганьбою, упоєний бідою!
16 E per la superbia mi prenderai qual lionessa, e in maniera portentosa tornerai a tormentarmi.	16 Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною | і знов показуєш на мені твою велич.
17 Tu novi testimoni produci contro di me, e contro di me raddoppi il tuo sdegno, e un esercito di travaglj fa a me guerra.	17 Виводиш нових свідків проти мене, | і збільшуєш твій гнів на мене: | дедалі нові лави йдуть у бій на мене.
18 Perché fuor mi traesti dal sen materno? Foss' io stato consunto, senza che occhio umano m'avesse veduto.	18 Навіщо вивів мене з лона? | Я був би вмер, — мене не бачило б ніяке око.
19 Foss'io stato (come se non avessi avuta esistenza) trasportato dal sen materno al sepolcro.	19 Я був би, наче б мене й не було ніколи; | мене перенесли б з утроби в домовину.
20 Non finirà egli ben presto il numero de' miei giorni? lascia adunque ch'io pianga alcun poco il mio dolore:	20 Днів життя мого так мало! | Лиши мене, щоб я розвеселився трохи,
21 Prima ch'io men vada colà donde non tornerò, a quella tenebrosa terra ingombrata da caligine di morte:	21 поки піду й не повернуся, | в країну темряви й смертельної тіні,
22 Terra di miseria, e di scurità, dove l'ombra di morte, e non verun ordine, ma sempiterno orrore ha sua stanza.	22 в країну смертельної тіні та безладу, | де світло, немов пітьма.»