Єремія 13

¹ І так сказав мені Господь: «Іди, купи собі льняний пояс і підпережи ним собі крижі, та в воду не клади його.»

² І купив я пояс, як заповів Господь, і підперезав собі крижі.

³ І надійшло слово Господнє до мене вдруге:

⁴ «Візьми пояс, що купив єси, що на крижах у тебе, встань та й піди на Ефрат і сховай його там у щілині в скелі.»

⁵ Пішов я та й сховав його на Ефраті, як заповідав мені Господь.

⁶ Як же уплило чимало часу, сказав мені Господь: «Піди на Ефрат і візьми звідти пояс, що я заповідав тобі сховати там.»

⁷ Пішов я на Ефрат, розшукав і взяв пояс з того місця, де його сховав був, і ось — пояс зогнив і став непридатним.

⁸ І надійшло до мене таке слово Господнє:

⁹ «Так говорить Господь: Отак я знищу гординю Юди й велику гординю Єрусалиму.

¹⁰ Цей злий народ, що не хоче слухати моїх слів, що ходить за своїм запеклим серцем і біжить слідом за іншими богами, щоб їм служити й перед ними ниць припадати, стане таким, як цей пояс, ні до чого не придатний.

¹¹ Бо як пояс прилягає чоловікові до стану, так я пригорнув до себе ввесь дім Ізраїля і дім Юди, — слово Господнє, — щоб вони були моїм народом і славою моєю, і хвалою моєю, і окрасою моєю; та вони не послухалися.

¹² Оце ж промов до них це слово: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Кожний глечик наповниться вином. Коли ж тобі відкажуть: Хіба ж ми не знаємо, що кожний глечик наповнюють вином? —

¹³ ти їм скажеш: Так говорить Господь: Ось я сповню вином аж до перепою всіх мешканців цієї землі і царів, що сидять на Давидовім престолі, і священиків, і пророків, і всіх мешканців Єрусалиму;

¹⁴ і порозбиваю одного об одного, батьків і синів укупі, — слово Господнє! Не помилую, не змилосерджусь і не пожалую — геть вигублю їх.»

¹⁵ Слухайте й уважайте та не зносьтеся гордо, бо це Господь говорить.

¹⁶ Воздайте Господеві, Богові вашому, за його величчю, заки ще не стемніло й заки ще ноги ваші не спотикаються по горах у сутінку. Ви чекаєте світла, та він його на тьму оберне, темряву з нього вчинить.

¹⁷ Коли ж не послухаєте цього, душа моя потай оплакуватиме гординю вашу; вона буде плакати гірко, очі мої у сльозах розпливуться, бо займуть у полон стадо Господнє.

¹⁸ Промовте до царя й до цариці: «Сядьте низенько, бо впав з голови вашої вінець вашої слави.

¹⁹ Міста на півдні позамикані, й нікому їх відчинити. Увесь Юда пішов на вигнання, — вигнання цілковите.»

²⁰ Зведи, Єрусалиме, твої очі й подивися на тих, що йдуть із півночі. Де стадо, що було тобі віддане, ті пишні твої вівці?

²¹ Що скажеш, як настановить старшувати над тобою твоїх коханців, яких ти сама принадила до себе? Чи не схоплять тебе болі, як жінку, що породжує?

²² І коли скажеш у твоєму серці: За що мені таке судилось? — за превелику твою беззаконність піднято тобі поли та оголено твої ноги.

²³ Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард — плями свої? Отак і ви, — чи зможете добро чинити, звикши зло робити?

²⁴ «Я їх порозвіваю, мов полову, що її розвіває вітер із пустині.

²⁵ Такий твій жереб, частка, призначена тобі від мене, — слово Господнє — бо ти мене забула й звірилась на неправду.

²⁶ Я ж сам закину твою нижню одіж на твоє обличчя, що й сором твій буде видно.

²⁷ Твої перелюби, твоє яріння, твоя зухвала розпуста! По пагорбах і в полі бачив я твої гидоти. Горе тобі, Єрусалиме! Очиститись не хочеш. Докіль ще будеш зволікати?»