Діяння Апостолів 26

Біблія	DOUAI-RHEIMS
1 Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.	1 Then Agrippa said to Paul: Thou art permitted to speak for thyself. Then Paul stretching forth his hand, began to make his answer.
2 «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,	2 I think myself happy, O king Agrippa, that I am to answer for myself this day before thee, touching all the things whereof I am accused by the Jews.
3 — особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.	3 Especially as thou knowest all, both customs and questions that are among the Jews: Wherefore I beseech thee to hear me patiently.
4 Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.	4 And my life indeed from my youth, which was from the beginning among my own nation in Jerusalem, all the Jews do know:
5 Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри — фарисеєм.	5 Having known me from the beginning (if they will give testimony) that according to the most sure sect of our religion I lived a Pharisee.
6 Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;	6 And now for the hope of the promise that was made by God to the fathers, do I stand subject to judgment:
7 (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.	7 Unto which, our twelve tribes, serving night and day, hope to come. For which hope, O king, I am accused by the Jews.
8 Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?	8 Why should it be thought a thing incredible, that God should raise the dead?
9 Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,	9 And I indeed did formerly think, that I ought to do many things contrary to the name of Jesus of Nazareth.
10 — що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.	10 Which also I did at Jerusalem, and many of the saints did I shut up in prison, having received authority of the chief priests: and when they were put to death, I brought the sentence.
11 І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.	11 And oftentimes punishing them, in every synagogue, I compelled them to blaspheme: and being yet more mad against them, I persecuted them even unto foreign cities.
12 Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,	12 Whereupon when I was going to Damascus with authority and permission of the chief priest,
13 у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.	13 At midday, O king, I saw in the way a light from heaven above the brightness of the sun, shining round about me, and them that were in company with me.
14 Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.»	14 And when we were all fallen down on the ground, I heard a voice speaking to me in the Hebrew tongue: Saul, Saul, why persecutest thou me? It is hard for thee to kick against the goad.
15 А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я — Ісус, якого ти переслідуєш.	15 And I said: Who art thou, Lord? And the Lord answered: I am Jesus whom thou persecutest.
16 Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з’явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з’явлюся.	16 But rise up, and stand upon thy feet: for to this end have I appeared to thee, that I may make thee a minister, and a witness of those things which thou hast seen, and of those things wherein I will appear to thee,
17 Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю,	17 Delivering thee from the people, and from the nations, unto which now I send thee:
18 щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими.	18 To open their eyes, that they may be converted from darkness to light, and from the power of Satan to God, that they may receive forgiveness of sins, and a lot among the saints, by the faith that is in me.
19 Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,	19 Whereupon, O king Agrippa, I was not incredulous to the heavenly vision:
20 а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.	20 But to them first that are at Damascus, and at Jerusalem, and unto all the country of Judea, and to the Gentiles did I preach, that they should do penance, and turn to God, doing works worthy of penance.
21 За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.	21 For this cause the Jews, when I was in the temple, having apprehended me, went about to kill me.
22 Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити:	22 But being aided by the help of God, I stand unto this day, witnessing both to small and great, saying no other thing than those which the prophets, and Moses did say should come to pass:
23 що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»	23 That Christ should suffer, and that he should be the first that should rise from the dead, and should shew light to the people, and to the Gentiles.
24 Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»	24 As he spoke these things, and made his answer, Festus said with a loud voice: Paul, thou art beside thyself: much learning doth make thee mad.
25 А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.	25 And Paul said: I am not mad, most excellent Festus, but I speak words of truth and soberness.
26 Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.	26 For the king knoweth of these things, to whom also I speak with confidence. For I am persuaded that none of these things are hidden from him. For neither was any of these things done in a corner.
27 Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»	27 Believest thou the prophets, O king Agrippa? I know that thou believest.
28 Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»	28 And Agrippa said to Paul: In a little thou persuadest me to become a Christian.
29 А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, — без оцих кайданів.»	29 And Paul said: I would to God, that both in a little and in much, not only thou, but also all that hear me, this day, should become such as I also am, except these bands.
30 Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,	30 And the king rose up, and the governor, and Bernice, and they that sat with them.
31 і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік — казали — не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»	31 And when they were gone aside, they spoke among themselves, saying: This man hath done nothing worthy of death or of bands.
32 Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»	32 And Agrippa said to Festus: This man might have been set at liberty, if he had not appealed to Caesar.