Діяння Апостолів 19

¹ Як Аполлос був у Корінті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, знайшовши там деяких учнів,

² спитав їх: «Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?» Ті йому відповіли: «Та ми й не чули, чи є Святий Дух.»

³ І він спитав: «Яким хрищенням ви христились?» Ці відповіли: «Хрищенням Йоана.»

⁴ Тоді Павло промовив: «Йоан христив хрищенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса.»

⁵ Почувши це, вони христились в ім’я Господа Ісуса.

⁶ Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати.

⁷ А було їх усього яких дванадцять чоловік.

⁸ Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже.

⁹ Як же деякі запекло не хотіли вірувати і злословили перед народом путь (Господню), він їх покинув і, відокремивши учнів, щодня провадив з ними бесіди в школі Тирана.

¹⁰ І так воно тяглось два роки, так що всі ті, що жили в Азії, юдеї і погани, чули слово Господнє.

¹¹ Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла:

¹² досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи.

¹³ Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує.»

¹⁴ То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили.

¹⁵ Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?»

¹⁶ І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх — одних і других, — подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому.

¹⁷ Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі, і страх напав на них усіх, і славилося ім’я Господа Ісуса.

¹⁸ Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки.

¹⁹ Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п’ятдесят тисяч срібняків.

²⁰ Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось.

²¹ А коли це здійснилося, Павло постановив у своїм дусі перейти через Македонію і Ахаю та й удатися до Єрусалиму, кажучи: «Коли там буду, треба мені (потім) і Рим побачити.»

²² І він послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста, сам же затримався деякий час в Азії.

²³ А під ту пору зчинився чималий розрух з приводу путі (Господньої).

²⁴ Один бо, на ім’я Димитрій, золотар, робив срібні храмики Артеміди: тим давав ремісникам чималий заробіток.

²⁵ Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив: «Мужі, ви знаєте, що від цієї праці залежить добробут наш,

²⁶ і бачите та й чуєте, що не лиш в Ефесі, але сливе в усій Азії оцей Павло переконав і звів багато люду, кажучи, що це не боги, яких зроблено руками.

²⁷ І це загрожує не лише привести наше ремесло до занепаду, але й допровадити до того, що храм великої богині Артеміди вважатимуть ні за що; та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія і ввесь світ шанує, буде позбавлена своєї величі.»

²⁸ Почувши це, вони сповнились гнівом і закричали: «Велика ефеська Артеміда!»

²⁹ І місто наповнилося заколоту. А вони кинулися, як один, гурмою до театру, схопивши Ґая та Аристарха, македонян, що були з Павлом.

³⁰ Якже Павло хотів продертися в юрбу, учні не пустили його.

³¹ Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру.

³² Тож одні одне кричали, другі друге. Збори були бурхливі, але більшість не знали, чого зібралися.

³³ Деякі з юрби намовили Олександра, якого юдеї наперед висували, й Олександер дав знак рукою, що хотів виправдатись перед народом.

³⁴ Та коли довідалися, що він юдей, всі в один голос гукали яких дві години: «Велика ефеська Артеміда!»

³⁵ Нарешті писар міста втихомирив натовп і промовив: «Мужі ефеські! Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес — охоронець великої Артеміди та її образу, який упав з неба?

³⁶ Отже тому, що того не можна заперечити, вам треба вгамуватись і нічого необачного не чинити.

³⁷ Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині.

³⁸ Коли ж Димитрій та ті, що з ним, ремісники, мають на когось скаргу, то на те є суди, є проконсули; хай позивають одні одних.

³⁹ А як ви домагаєтесь чогось більше, то це вирішиться на законних зборах.

⁴⁰ Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять у бунті за те, що сталося сьогодні, — коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати оце збіговисько.» Сказавши це, розпустив громаду.