І Корінтян 2

¹ Та я, коли прийшов до вас, брати, — не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю.

² Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого.

³ Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів;

⁴ слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили,

⁵ щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій.

⁶ Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, — не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають;

⁷ але говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу;

⁸ її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп’яли б Господа Слави,

⁹ але, як написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.»

¹⁰ Нам же Бог об’явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі.

¹¹ Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого.

¹² Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога;

¹³ про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, — духовні речі духовними словами подаючи.

¹⁴ Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється.

¹⁵ Духовна ж — судить усе, а її ніхто не судить.

¹⁶ «Хто бо спізнав задум Господній, щоб він його навчив?» Ми ж маємо задум Христовий.