ІІ Макавеїв 9

¹ Під той час жалюгідним був поворот Антіоха з перських країв.

² Він бо, увійшовши в місто, що зветься Персеполь, заходився грабувати храм і загарбувати місто. Але люди кинулися великим натовпом до зброї, і він мусів утікати; тим то Антіох, якого тубільці прогнали, мусів ганебно відступити.

³ Коли він був десь біля Еікбатапи, довідався, що сталося з Ніканором та з тими, що були при Тимотеї.

⁴ Лютий від гніву, задумав він помститися на юдеях за цю неславу, якої зазнав від тих, що примусили його до втечі. Тому звелів колісничникові гнати безупинно, щоб скоріше закінчити подорож. Та присуд з небес уже висів над ним; він бо хвалився в своїй гордині: «Як лиш прибуду туди, зроблю з Єрусалиму юдейське кладовище.»

⁵ Але Господь, який усе бачить, Бог Ізраїля, побив його якоюсь невилікувальною та невидимою недугою. Не встиг він і домовити тих слів, як напав на нього нестерпний біль у нутрі й дошкульні муки в середині;

⁶ і було воно повнотою слушно для того, хто стільки страшних нутряних мук завдав іншим.

⁷ Усе ж він не применшив своєї люті, навпаки, повний пихи і дихаючи палким гнівом на юдеїв, звелів їхати чимдуж; аж тут сталося, що він зненацька повалився з колісниці, яка мчала вельми прудко. А падаючи, вивихнув він собі всі члени тіла.

⁸ Тож так той, хто ще нещодавно в надлюдській своїй писі гадав, що може морським хвилям наказувати, той, хто намір мав важити на терезах найвищі гори, простягся долі, і його несли на марах; це й було для всіх блискучим доказом Божої сили.

⁹ З тіла цього нечестивця закишіли наверх черви, й воно, серед важких мук, ще за його життя почало розпадатися на кусні, а від смороду ціле його військо терпіло.

¹⁰ І той, хто нещодавно ще думав, що може зір небесних сягнути, того ніхто не міг більше знести: такий нестерпний, дошкульний був сморід.

¹¹ Діткнений отак, почав тоді позбуватися тієї превеликої гордині, а під Божим бичем приходив до розуму, зазнаючи щохвилини дедалі більших болів.

¹² А не мігши вже й сам стерпіти свого смороду, мовив: «Воно є справедливо коритися Богові, а не вважати себе, бувши смертним, за рівного Богові».

¹³ Тож нечестивий став молитися до Владики, який над ним не милосердився, і казав

¹⁴ об’явити вільним святе місто, яке ще недавно так квапився зрівняти з землею та зробити з нього кладовище;

¹⁵ юдеїв, яких вирішив був позбавити могили й разом з дітьми викинути на поталу птахам та звірюкам, — тепер усіх зрівняти з атенцями;

¹⁶ а святий храм, що його раніше був пограбував, — приоздобити щонайкращими дарами, святий же посуд увесь великодушно назад повернути; на видатки для жертвоприношень — достачати все з власних прибутків;

¹⁷ нарешті обітував зробитись юдеєм і переходивши всіма залюдненими місцевостями, вістити всемогутність Божу.

¹⁸ А що його муки не вщухали, бо справедливий суд Божий надійшов на нього й уся надія на здоров’я була марна, — він і написав до юдеїв листа, що міститься нижче й має вигляд прохання, змістом же такий:

¹⁹ «Предобрим громадянам юдеям Антіох, цар і головний начальник, щирий привіт, здоров’я і добробут вам!

²⁰ Коли все з вами гаразд і з вашими дітьми, і коли ваші справи йдуть так, як ви хочете, я, покладаючи надію на небо, пригадую з великою любов’ю вашу пошану та доброзичливість до мене.

²¹ Повертавшися з країв перських і захворівши на тяжку недугу, я вважав за конечне подбати про загальну для всіх забезпеку:

²² не те, щоб мене взяла розпука щодо і здоров’я, — я бо навіть маю велику надію, що поборю цю недугу, —

²³ але з огляду на те, що мій батько, як рушав походом у краї гористі, також призначав щоразу наступника,

²⁴ щоб на випадок несподіванки або недоброї звістки, населення держави, знавши, кому довірено державні справи, не турбувалось.

²⁵ Крім того, беручи до уваги, що довколишні володарі та сусідні царства чигають на відповідний час і очікують нагоди, я призначив царем Антіоха, сина мого, якого я не один раз, коли об’їздив горішні сатрапії, всім з вас довірив і появив. Я написав йому теж листа, що тут нижче.

²⁶ Отож, прошу вас і заклинаю, щоб ви, пам’ятаючи на мої благодійства, які ви всі разом і кожний з вас зокрема одержали від мене, зберегли й до мого сина ту зичливість, що її маєте тепер до мене.

²⁷ Я переконаний, що він, чинивши згідно з моїм рішенням, поводитиметься з вами лагідно й людяно.»

²⁸ Ось так той душогуб і богохульник, терпівши жахливі муки, тому що стільки лиха завдав іншим, помер нужденно серед мук на чужині в горах.

²⁹ Тіло його привіз Филип, його співровесник, який, боявшись Антіохового сина, подався в Єгипет до Птолемея Філометора.