ІІ Макавеїв 14

Біблія	VULGATA
1 Після 3 років, довідались вояки Юди, що Димитрій, син Селевка, приплив з великим військом та човнами в Триполійську пристань,	1 Sed post triennii tempus, cognovit Judas et qui cum eo erant Demetrium Seleuci cum multitudine valida et navibus per portam Tripolis ascendisse ad loca opportuna,
2 захопив край і вбив Антіоха та його опікуна Лісія.	2 et tenuisse regiones adversus Antiochum, et ducem ejus Lysiam.
3 Якийсь Алкім, що був колись первосвящеником і доброхіть осквернився тоді, коли треба було уникати поган, зрозумів, що для нього немає ніякого рятунку, ані доступу до святого жертовника;	3 Alcimus autem quidam, qui summus sacerdos fuerat, sed voluntarie coinquinatus est temporibus commistionis, considerans nullo modo sibi esse salutem neque accessum ad altare,
4 отож прибув він десь у 151 році до царя Димитрія і приніс йому золотий вінок, пальму й до того ще оливкові галузки, що їх звичайно приносять у храм. Того дня не робив він більше нічого.	4 venit ad regem Demetrium centesimo quinquagesimo anno, offerens ei coronam auream et palmam, super hæc et thallos, qui templi esse videbantur. Et ipsa quidem die siluit.
5 Однак, згодом знайшов нагоду виявити свій безумний намір, коли то Димитрій покликав його на нараду й поспитав про настрої і задуми юдеїв; тоді він відповів:	5 Tempus autem opportunum dementiæ suæ nactus, convocatus a Demetrio ad consilium, et interrogatus quibus rebus et consiliis Judæi niterentur,
6 «Ті з юдеїв, які звуться сидеями і якими верховодить Юда Макавейський, мають тільки війну та бунт на думці й не дають Царству зажити спокійно.	6 respondit : Ipsi qui dicuntur Assidæi Judæorum, quibus præest Judas Machabæus, bella nutriunt, et seditiones movent, nec patiuntur regnum esse quietum :
7 Тому, позбавлений достоїнства, яке я дістав від своїх предків у спадщину, себто первосвященства, я прийшов сьогодні сюди,	7 nam et ego defraudatus parentum gloria (dico autem summo sacerdotio) huc veni :
8 поперше, бо піклуюся щиро про царські справи, по-друге — бо побиваюся за своїми власними громадянами; бо із-за безглуздя тих, що їх уже згадав, увесь наш народ зазнав чимало лиха.	8 primo quidem utilitatibus regis fidem servans, secundo autem etiam civibus consulens : nam illorum pravitate universum genus nostrum non minime vexatur.
9 Ти, отже, царю, в своїй шляхетній людяності, яку маєш супроти всіх, розглянь кожну з цих справ і зарадь нашій країні та нашому нещасному народові.	9 Sed oro his singulis, o rex, cognitis, et regioni et generi, secundum humanitatem tuam pervulgatam omnibus, prospice :
10 Бо доки житиме Юда, мир у державі буде неможливий.»	10 nam, quamdiu superest Judas, impossibile est pacem esse negotiis.
11 Скоро закінчив говорити, інші друзі царя, що були до Юди неприхильні, зараз же заповзялися дратувати Димитрія.	11 Talibus autem ab hoc dictis, et ceteri amici hostiliter se habentes adversus Judam, inflammaverunt Demetrium.
12 І він негайно вибрав Ніканора, який був над слонами, призначив його правителем Юдеї і вислав	12 Qui statim Nicanorem præpositum elephantorum ducem misit in Judæam :
13 з наказом вбити Юду, вояків його розігнати, а Алкіма настановити первосвящеником величного храму.	13 datis mandatis ut ipsum quidem Judam caperet : eos vero qui cum illo erant, dispergeret, et constitueret Alcimum maximi templi summum sacerdotem.
14 Погани ж, які від Юди втекли з Юдеї, приставали натовпами до Ніканора, бо думали, що лихо та нещастя юдеїв вийдуть їм на користь.	14 Tunc gentes quæ de Judæa fugerant Judam, gregatim se Nicanori miscebant, miserias et clades Judæorum prosperitates rerum suarum existimantes.
15 Юдеї довідались про наступ Ніканора і про поганський напад, і порохом посипали себе та й заходилися благати того, що споконвіку встановив свій народ і завжди наглядно піклувався своїм спадкоємством.	15 Audito itaque Judæi Nicanoris adventu, et conventu nationum, conspersi terra rogabant eum qui populum suum constituit, ut in æternum custodiret, quique suam portionem signis evidentibus protegit.
16 На наказ вождя, вони притьмом вирушили звідтіль і зударилися з ними біля села Дессау.	16 Imperante autem duce, statim inde moverunt, conveneruntque ad castellum Dessau.
17 Симон, брат Юди, зіткнувся з Ніканором, але що ворог з’явився зненацька, то зазнав невдачі.	17 Simon vero frater Judæ commiserat cum Nicanore : sed conterritus est repentino adventu adversariorum.
18 Одначе й Ніканор, почувши про відвагу вояків Юди, та про їхню мужність у боях за батьківщину, вагався вирішувати справу кров’ю.	18 Nicanor tamen, audiens virtutem comitum Judæ, et animi magnitudinem quam pro patriæ certaminibus habebant, sanguine judicium facere metuebat.
19 Тому він вислав Посідонія, Теодота й Маттатію, щоб вони уклали мир.	19 Quam ob rem præmisit Posidonium, et Theodotium, et Matthiam, ut darent dextras atque acciperent.
20 Справу розглядали доволі довго, і коли начальник звідомив про неї військо, та виявилось, що всі були однієї думки, укладено договір.	20 Et cum diu de his consilium ageretur, et ipse dux ad multitudinem retulisset, omnium una fuit sententia amicitiis annuere.
21 Призначили й день, коли начальники мали зійтися окремо на тім самім місці; отож, з обидвох боків викотили вози та приготували для кожного почесний ослін.	21 Itaque diem constituerunt, qua secreto inter se agerent : et singulis sellæ prolatæ sunt, et positæ.
22 Юда розставив на вигідних місцях оружних, готових на всякий несподіваний та підступний напад з боку ворога; але все обійшлося мирно.	22 Præcepit autem Judas armatos esse locis opportunis, ne forte ab hostibus repente mali aliquid oriretur : et congruum colloquium fecerunt.
23 Ніканор перебував у Єрусалимі й нічого недоречного не вчинив; він навіть розпустив натовп, що купами був зібравсь біля нього.	23 Morabatur autem Nicanor Jerosolymis, nihilque inique agebat : gregesque turbarum quæ congregatæ fuerant, dimisit.
24 Юду він увесь час тримав коло себе, сердечно прив’язавсь до нього,	24 Habebat autem Judam semper carum ex animo, et erat viro inclinatus.
25 ба навіть заохотив одружитися, завести родину. І, справді, Юда одружився, був щасливий та й жив собі гарненько.	25 Rogavitque eum ducere uxorem, filiosque procreare. Nuptias fecit : quiete egit, communiterque vivebant.
26 Побачивши Алкім цю взаємну дружбу, взяв із собою відпис укладеного договору, пішов до Димитрія та й мовив: «Ніканор кує зраду, він вибрав Юду, ворога держави, його наступником».	26 Alcimus autem, videns caritatem illorum ad invicem et conventiones, venit ad Demetrium, et dicebat Nicanorem rebus alienis assentire, Judamque regni insidiatorem successorem sibi destinasse.
27 Цар тим розгнівався вельми й, розгніваний обмовою цього лукавого мужа, написав Ніканорові, кажучи, що той договір він не схвалює, і наказав привести чимдуж Макавея в’язнем в Антіохію.	27 Itaque rex exasperatus, et pessimis hujus criminationibus irritatus, scripsit Nicanori, dicens graviter quidem se ferre de amicitiæ conventione, jubere tamen Machabæum citius vinctum mittere Antiochiam.
28 Одержавши цей наказ, Ніканор збентежився, бо тяжко було йому зламати договір з Юдою, який ні в чому не був винен.	28 Quibus cognitis, Nicanor consternabatur, et graviter ferebat, si ea quæ convenerant irrita faceret, nihil læsus a viro :
29 А що йти проти царя було неможливо, то він і шукав можливости виконати те нещирим робом.	29 sed quia regi resistere non poterat, opportunitatem observabat qua præceptum perficeret.
30 Тим часом Макавей, зауваживши, що Ніканор почав поводитися супроти нього неприязніше й що звичайні його зустрічі з ним похолоднішали, зрозумів, що ця зміна не віщує нічого доброго; тож зібравши при собі чимало прибічників, він тепер уже уникав Ніканора.	30 At Machabæus, videns secum austerius agere Nicanorem, et consuetum occursum ferocius exhibentem, intelligens non ex bono esse austeritatem istam, paucis suorum congregatis, occultavit se a Nicanore.
31 Та й той помітив, що Юда влучно попередив його в хитрощах, отож подався до величного й святого храму, саме тоді, коли священики приносили звичайні жертви, і повелів видати йому Юду.	31 Quod cum ille cognovit, fortiter se a viro præventum, venit ad maximum et sanctissimum templum : et sacerdotibus solitas hostias offerentibus, jussit sibi tradi virum.
32 Коли ж під клятвою сказано, що не знають, де є той, кого він шукає,	32 Quibus cum juramento dicentibus nescire se ubi esset qui quærebatur, extendens manum ad templum,
33 Ніканор простягнув руку проти храму й так поклявся: «Якщо не видасте мені Юди в’язнем, то я цей Божий храм зрівняю з землею жертовник зруйную і на цьому місці споруджу прекрасний храм Діонисієві.»	33 juravit, dicens : Nisi Judam mihi vinctum tradideritis, istud Dei fanum in planitiem deducam, et altare effodiam, et templum hoc Libero patri consecrabo.
34 Сказав та й пішов собі геть. А священики, простягнувши руки до неба, заходилися взивати до того, хто завжди був оборонцем нашого народу, кажучи:	34 Et his dictis abiit. Sacerdotes autem protendentes manus in cælum, invocabant eum qui semper propugnator esset gentis ipsorum, hæc dicentes :
35 «Ти Господи всього, ти, що не потребуєш нічого! Ти зволив, щоб храм, у якому ти перебуваєш, був серед нас!	35 Tu, Domine universorum, qui nullius indiges, voluisti templum habitationis tuæ fieri in nobis.
36 Тож і тепер, Святий, Господи всякої святости, збережи навіки чистим від усякої скверни цей недавно очищений дім!»	36 Et nunc, Sancte sanctorum, omnium Domine, conserva in æternum impollutam domum istam, quæ nuper mundata est.
37 На одного з старших єрусалимських, на ймення Разіс, мужа, який любив співгромадян, вельми поважного й за свою доброту прозваного батьком юдеїв, зроблено донос перед Ніканором;	37 Razias autem quidam de senioribus ab Jerosolymis delatus est Nicanori, vir amator civitatis, et bene audiens : qui pro affectu pater Judæorum appellabatur.
38 бо вже й перед тим, коли треба було уникати поган, він був обвинувачений у юдействі, він бо за юдейську віру віддав би з запалом тіло й душу.	38 Hic multis temporibus continentiæ propositum tenuit in Judaismo, corpusque et animam tradere contentus pro perseverantia.
39 Отож, бажавши наочно показати свою неприхильність до юдеїв, Ніканор вислав понад 500 вояків, щоб його схопити;	39 Volens autem Nicanor manifestare odium quod habebat in Judæos, misit milites quingentos ut eum comprehenderent.
40 гадав бо собі, що тим завдасть юдеям важкого вдару, коли зведе його зо світу.	40 Putabat enim, si illum decepisset, se cladem Judæis maximam illaturum.
41 І як ті вояки вже мали намір захопити башту та виломити вхідні двері, наказано принести вогню й підпалити двері. Разіс же, оточений з усіх боків, кинувся на власний меч,	41 Turbis autem irruere in domum ejus, et januam dirumpere : atque ignem admovere cupientibus, cum jam comprehenderetur, gladio se petiit,
42 воліючи відважно померти, аніж потрапити в руки тим злочинцям та видати себе на ганьбу, негідну своєї благородности.	42 eligens nobiliter mori potius quam subditus fieri peccatoribus, et contra natales suos indignis injuriis agi.
43 Цей Разіс, у боєвому запалі, не поцілив влучно, і тоді, коли зграя вдерлася досередини, він вибіг відважно на мур, звідкіля ж сміливо кинувся вниз на натовп.	43 Sed cum per festinationem non certo ictu plagam dedisset, et turbæ intra ostia irrumperent, recurrens audacter ad murum præcipitavit semetipsum viriliter in turbas :
44 А що люди швидко розступилися, і простір став вільним, то він і впав усередину на порожнє місце.	44 quibus velociter locum dantibus casui ejus, venit per mediam cervicem.
45 Ще дихаючи, палаючи обуренням, він підвівся й, хоч увесь стікав кров’ю і мав на собі важкі рани, кинувся бігом крізь натовп, виліз на якийсь стрімкий камінь	45 Et cum adhuc spiraret, accensus animo, surrexit, et cum sanguis ejus magno fluxu deflueret, et gravissimis vulneribus esset saucius, cursu turbam pertransiit :
46 і, цілком уже без крови, виривав із себе кишки, брав їх обома руками й кидав на натовп; при тому він молився до того, хто має владу над життям та духом, щоб знову повернув йому їх, і (так) помер.	46 et stans supra quamdam petram præruptam, et jam exsanguis effectus, complexus intestina sua, utrisque manibus projecit super turbas, invocans dominatorem vitæ ac spiritus ut hæc illi iterum redderet : atque ita vita defunctus est.