Єремія 51

¹ Так говорить Господь: «Ось я здійму проти Вавилону і проти мешканців Халдеї вітер-руїнник.

² І пошлю на Вавилон віяльників, і вони його розвіють, і спустошать його землю, вони бо нападуть з усіх боків на нього у час нещастя.»

³ Нехай лучник не покладає лука, хай не скидає броні! Не щадіте його юнаків, вигубіте все його військо,

⁴ Нехай падають побиті на землі халдейській, ранені — на її майданах.

⁵ Бо не покинув Бог, Господь сил, Ізраїля та Юду вдовою, хоч їхня земля й повна провин проти Ізраїлевого Святого.

⁶ Втікайте з-посеред Вавилону і рятуй кожен свою душу, щоб вам не загинути за його беззаконство; бо це для Господа година відплати, він воздає йому належне.

⁷ Золотим келехом був Вавилон у руці Господній, уся земля впивалася з нього; з його вина пили народи, тим і шаліли.

⁸ Зненацька Вавилон впав, розбився, голосіте по ньому! Возьміте бальзаму на його рани, — може, загояться.

⁹ Гоїли ми Вавилон, та він не вигоївся. Покиньмо ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дійшов до неба й сягнув аж поза хмари.

¹⁰ Вивів Господь на світло нашу справедливість: ходіте, оповімо на Сіоні про діло Господа, Бога нашого.

¹¹ Гостріте стріли, наповніть сагайдаки! Господь збудив дух мідянського царя, бо його задум проти Вавилону, це — його зруйнувати, бо це Господня відплата, воздання за його святиню.

¹² Підніміте стяг проти мурів вавилонських, зміцніте чату, вартових поставте, впорядіте засідку, бо що Господь задумав, те й учинив проти мешканців вавилонських.

¹³ О ти, що живеш над великими водами, скарбами пребагатий! Прийшов твій кінець, край твоїм здирствам.

¹⁴ Господь сил поклявся самим собою: «Сповню тебе людьми, мов сараною, і вони здіймуть переможний крик проти тебе.»

¹⁵ Він створив землю силою своєю утвердив усесвіт мудрістю своєю і своїм розумом розпростер небо.

¹⁶ Коли лунає його голос, шумлять у небі води; він підіймає хмари з кінців світу. Він творить блискавки для зливи і велить вітрам вилітати з своїх сховищ.

¹⁷ Кожен стоїть спантеличений, не може збагнути, і кожен ливар свого кумиру соромиться, бо лиш неправда те, що він вилив, і нема в ньому духу.

¹⁸ То лише порожнеча, смішні вироби, під час їхнього лихоліття вони загинуть.

¹⁹ Не така, як вони, Якова частка, бо він — Творець усього, й Ізраїль — його спадкоємства покоління, Господь сил — його ім’я.

²⁰ Ти в мене молот, воєнне знаряддя. Тобою я повбивав народи, тобою розбивав царства.

²¹ Тобою я вбивав коня та їздця, тобою розбивав колісницю й візника.

²² Тобою я вбивав чоловіка й жінку, тобою я вбивав старого й молодого, тобою я вбивав хлопця й дівицю.

²³ Тобою я вбивав пастуха й стадо, тобою я вбивав ратая і супрягу волів, тобою я вбивав правителів і вельмож.

²⁴ Тепер же я відплачу Вавилонові й усім мешканцям халдейським за все зло, що вони заподіяли Сіонові в очах наших, — слово Господнє.

²⁵ Ось я проти тебе, горо руїннице, — слово Господнє, — руїннице усього світу! Я простягну на тебе мою руку й скину тебе зо скелі, і вчиню тебе обгорілою горою.

²⁶ З тебе не можна буде взяти ні наріжного каменя, ні каменя на підвалину, вічною пустинею будеш ти» — слово Господнє.

²⁷ Виставте стяг у землях, сурміте між народами, озбройте народи проти нього, поскликайте на нього царства: Араратське, Міннійське й Ашкеназьке. Настановіте вождів дроти нього, наведіте коней, немов наїженої сарани.

²⁸ Озбройте народи проти нього: мідянського царя, його правителів, усіх його вельмож і всю піддану йому землю.

²⁹ Земля дрижить, трясеться, бо сповнюються на Вавилоні задуми Господні, щоб обернути вавилонську землю на пустиню безлюдну.

³⁰ Вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях, вичерпались у них сили, немов би жінки, стали вони. Попалено їхні житла, поламано засуви.

³¹ Біжить гінець назустріч гінцеві, посол на зустріч послові, щоб сповістити вавилонському цареві, що його місто з усіх боків здобуто.

³² І позахоплювано броди, підпалено твердині, збентежені військові люди.

³³ Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Дочка вавилонська, мов тік під молотьбу: за малий час настануть її жнива.»

³⁴ Пожер мене, довів мене до кінця Навуходоносор, цар вавилонський; покинув мене, мов порожній посуд. Проглинув мене, немов змій, наповнив черево своє ласощами моїми, прогнав мене.

³⁵ Зневага моя і мої страждання на Вавилоні, — каже мешканець Сіону; а моя кров на мешканцях халдейських — каже Єрусалим.

³⁶ Тим то так говорить Господь: «Я заступлюся за твою справу і відплачу за тебе. Я висушу його море й повисушую його джерела.

³⁷ Вавилон стане купою розвалищ, пристановищем шакалів, страховищем і сміховищем, без мешканців.

³⁸ Вони, як леви, рикають разом, як левенята, скиглять.

³⁹ Саме тоді, коли розгарячаться, я справлю їм бенкет і впою їх, щоб подуріли, щоб поснули сном вічним і не прокинулись, — слово Господнє.

⁴⁰ Я поведу їх на вистинання, немов ягнят, як баранів укупі з козлами.»

⁴¹ Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу? Як учинивсь Вавилон пустинею між народами?

⁴² На Вавилон піднялось море із шумом затопило його хвилями своїми.

⁴³ Міста його стали пустинею, сухою землею та диким полем. Ніхто в них більш не житиме, ніякий чоловік через них не буде переходити.

⁴⁴ «Я покараю Бела у Вавилоні — вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть більш до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали.

⁴⁵ Виходь з-посеред нього, мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву!

⁴⁶ Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого — за нею друга. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане.

⁴⁷ Тому настане час, коли я покараю кумирів вавилонських, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього.

⁴⁸ Тоді над Вавилоном будуть веселитись земля й небо й усе, що на них живе, бо з півночі рушать спустошники на нього» — слово Господнє.

⁴⁹ Вавилон теж мусить упасти за ізраїльтян побитих так, як за Вавилон падали побиті усього світу.

⁵⁰ Ви ж, які спаслися від меча, рушайте, не спиняйтеся; згадайте про Господа здалека, нехай Єрусалим спадає вам на серце.

⁵¹ Нам було соромно, коли ми слухали наругу; стид окривав обличчя наше, чужинці бо ввійшли в святиню Господнього дому.

⁵² «Тому ось настануть дні, — слово Господнє, — і я покараю його кумири, і по всім краю стогнатимуть поранені.

⁵³ Хоч би й під небо Вавилон піднявся, і хоч би укріпив на узвишші свою твердиню, таки прийдуть від мене спустошники на нього» — слово Господнє.

⁵⁴ Ось чути крик із Вавилону і страшний гук розвалу з Халдейської країни!

⁵⁵ Господь бо Вавилон спустошить, придушить його гамір великий. Хвилі його ревуть, немов великі води, несеться шумна луна їхня.

⁵⁶ Надходить бо на нього, на Вавилон, спустошник, вояків його беруть в полон, поламано їхні луки, бо Господь — Бог відплати, відплатить точно.

⁵⁷ «Я напою доп’яна князів його і його мудреців, його правителів, його начальників та його вояків; вони позасинають сном вічним і не прокинуться вже більше» — слово Царя, Господь сил йому ім’я.

⁵⁸ Так говорить Господь сил: «Широкі мури вавилонські будуть зрівняні з землею, а високі брами підуть димом. Отак народи працюють лиш даремне, лиш для вогню виснажуються люди.»

⁵⁹ Наказ, що його дав Єремія Сераї, синові Нерії, сина Махсеї, як той вибирався у Вавилон із Седекією, царем юдейським, на четвертому році його царювання. Серая ж був старший над приміщенням.

⁶⁰ Єремія списав усе нещастя, що мало впасти на Вавилон, в одній книзі, — все те, що було писано про Вавилон.

⁶¹ І сказав Єремія Сераї: «Як прибудеш у Вавилон, гляди, прочитай усі ці слова

⁶² та й промов: Господи! Ти сам вирік про це місце, що воно буде зруйноване так, що на ньому не буде ні людини, ні скотини, і що воно стане вічною пустинею.

⁶³ Отже, як прочитаєш цю книгу, прив’яжи до неї камінь та й укинь її у середину Ефрату

⁶⁴ і промов: Отак утоне Вавилон і не вирине більше з того нещастя, що я пошлю на нього.» Досі слова Єремії.