Товита 3

¹ І в моїй душі зродився глибокий смуток, і я, зідхнувши, заплакав і, стогнавши, почав молитись:

² «Ти — справедливий, Господи, й усі твої діла — справедливі! Усі твої путі — милость і правда; ти — суддя світу!

³ Отож і нині, Господи, згадай мене й споглянь на мене! Не карай мене за мої гріхи та за провини, ані за ті, що ними мої предки перед тобою согрішили,

⁴ не слухавши твоїх наказів. Ти видав нас на грабування, у неволю та на смерть, на притчу й на глум, на ганьбу усім народам, серед яких ти нас розсіяв.

⁵ І нині численні твої суди — правдиві, коли караєш мене за гріхи моїх предків, бо твоїх заповідей ми не чинили і по правді перед тобою не ходили.

⁶ Отож і нині роби зо мною, як тобі завгодно; вели забрати мою душу, щоб я із поверхні землі зникнув і став землею знову, через те, що ліпше мені вмерти, ніж жити; наслухався я вже дорікань брехливих, і печаль велика мене огорнула. Вели, Господи, щоб я звільнився від цієї нужди! Звільни мене на місце вічного спочинку і не відвертай, Господи, свого обличчя від мене, бо ліпше мені вмерти, ніж дивитись на ті великі злидні життя мого, та й не чути отих образ!»

⁷ Того ж самого дня сталося, що й Сарі, дочці Рагуела, який жив у Екбатані, в Мідії, довелося слухати докори від однієї з слугинь свого батька,

⁸ тому що вона була віддана сімом чоловікам, яких Асмодей, лихий демон, убив перед тим як вони були з нею, як то звичайно буває з жінками. Слугиня їй дорікала: «То ти вбиваєш твоїх чоловіків! Оце вже за сімох була віддана, а ні від одного не дістала єси імени.

⁹ Чого ж то нас бити за твоїх чоловіків — того, що вони померли? Іди геть за ними, щоб нам повік не бачити від тебе ні сина, ні дочки!»

¹⁰ І сумно стало тоді на душі у Сари; заридала вона, вийшла на гору до батькової світлиці й хотіла повіситись; але, роздумавши, сказала: «А що як моєму батькові будуть докоряти й скажуть: Однісіньку дочку мав єси любу, та й та повісилася з горя! — Цим я звела б на старість батька зо смутком у могилу. Краще мені не вішатись, а просити Бога, щоб померти й тих докорів ніколи за життя свого не чути!»

¹¹ І в той же час простягла до вікна руки й почала так молитись: «Благословен єси, о Боже милосердний! Благословенне ім’я твоє повіки! Нехай усі діла твої благословлять тебе повіки!

¹² І сьогодні моє обличчя звернене до тебе, і очі мої дивляться на тебе.

¹³ Вели, Господи, мене забрати з цього світу, щоб мені більш не чути докорів.

¹⁴ Ти знаєш, Господи, що я невинна, ніякий чоловік мене не доторкався.

¹⁵ Я свого імени не збезчестила, ні імени мого батька, в краю мого вигнання. Я одиначка в мого батька, і другої дитини він не має, щоб його спадкоємцем бути. Не має він ні близького брата, ні родича не має, щоб мені зберегти себе йому за жінку. Померло в мене вже сім. Навіщо ж мені далі жити? Коли ж тобі не вгодно мене вбити, поглянь на мене, змилуйся надо мною, щоб мені стих докорів більш не чути!»

¹⁶ Молитва обидвох була вислухана одночасно перед славою Божою;

¹⁷ і був посланий Рафаїл, щоб вилікувати обох їх: у Товита зняти з очей більма, щоб він міг знову бачити світ Божий, а Сару, дочку Рагуела, віддати за жінку Товії, синові Товита, і звільнити її від Асмодея, лихого демона, бо вона Товії належала перед усіма іншими, які хотіли б побратися з нею. Того ж часу Товія повертався знадвору до хати, а Сара, дочка Рагуела, сходила з верхньої світлиці.