Юдити 7

Біблія	DOUAI-RHEIMS
1 На другий день Олоферн звелів усьому своєму війську й усьому своєму людові, тобто всім, що для спільної війни пристали були до нього, рушити на Ветулію, зайняти доступ в гори й розпочати війну з синами Ізраїля.	1 But Holofernes on the next day gave orders to his army, to go up against Bethulia.
2 І двигнулися того дня усі військові люди. Було ж того війська 170 000 вояків піхотинців і 12 000 кінноти, окрім обозу й людей, що йшли за ними превеликою юрбою пішки.	2 Now there were in his troops a hundred and twenty thousand footmen, and two and twenty thousand horsemen, besides the preparations of those men who had been taken, and who had been brought away out of the provinces and cities of all the youth.
3 Вони продерлись у долину біля Ветулії, до джерела, й розтягнулись уширину від Дотаїму до Белбаїму, а вдовжину від Ветулії до Кіямону, що проти Ездрелону.	3 All these prepared themselves together to fight against the children of Israel, and they came by the hillside to the top, which looketh toward Dothain, from the place which is called Behlma, unto Chelmon, which is over against Esdrelon.
4 Побачивши, що їх так багато, сини Ізраїля злякались вельми й говорили один до одного: «От тепер так злижуть вони всю землю! Ніякі гори, хоч би які високі, ані байраки, ні горби не витримають під їхньою навалою!»	4 But the children of Israel, when they saw the multitude of them, prostrated themselves upon the ground, putting ashes upon their heads, praying with one accord, that the God of Israel would shew his mercy upon his people.
5 Кожен ухопив свою військову зброю, і, запаливши вогонь на баштах, стояли вони всю ніч на варті.	5 And taking their arms of war, they posted themselves at the places, which by a narrow pathway lead directly between the mountains, and they guarded them all day and night.
6 Наступного дня Олоферн вивів проти синів Ізраїля, що були в Ветулії, всю свою кінноту,	6 Now Holofernes, in going round about, found that the fountains which supplied them with water, ran through an aqueduct without the city on the south side: and he commanded their aqueduct to he cut off.
7 розглянув доступи до їхнього міста, розслідив джерела вод, зайняв їх і поставив над ними стійки вояків, сам же повернувся до свого війська.	7 Nevertheless there were springs not far from the walls, out of which they were seen secretly to draw water, to refresh themselves a little rather than to drink their fill.
8 Усі начальники синів Ісава, усі вожді народу Моава й воєводи Примор’я прийшли до нього й казали:	8 But the children of Ammon and Moab came to Holofernes, saying: The children of Israel trust not in their spears, nor in their arrows, but the mountains are their defense, and the steep hires and precipices guard them.
9 «Нехай наш володар вислухає нас ласкаво, щоб у твоїм війську не було ні однієї рани.	9 Wherefore that thou mayst overcome them without joining battle, set guards at the springs that they may not draw water out of them, and thou shalt destroy them without sword, or at least being wearied out they will yield up their city, which they suppose, because it is situate in the mountains, to be impregnable.
10 Народ бо цей синів Ізраїля звіряється не так на свої списи, як на шпилі в горах, де вони живуть, і видряпатись на шпилі їхніх гір нелегко.	10 And these words pleased Holofernes, and his officers, and he placed all round about a hundred men at every spring.
11 Ти, отже, володарю, не воюй з ними звичайним воєнним строєм, то й ні один з твоїх вояків не поляже.	11 And when they had kept this watch for full twenty days, the cisterns, and the reserve of waters failed among all the inhabitants of Bethulia, so that there was not within the city, enough to satisfy them, no not for one day, for water was daily given out to the people by measure.
12 Стій табором, щади кожного мужа з твого війська. Нехай твої слуги займуть водяне джерело, що б’є з підніжжя гори,	12 Then all the men and women, young men, and children, gathering themselves together to Ozias, all together with one voice,
13 бо звідти беруть воду всі мешканці Ветулії; спрага їх присилує, і вони видадуть своє місто. А тоді ми й наші люди видряпаємось на найближчі гірські шпилі й розтаборимось на них завчасно, щоб не вийшов з міста ні один муж.	13 Said: God be judge between us and thee, for thou hast done evil against us, in that thou wouldst not speak peaceably with the Assyrians, and for this cause God hath sold us into their hands.
14 Вони охлянуть з голоду, самі вони й їхні жінки та їхні діти, то й ще раніш, ніж на них прийде меч, вони будуть покотом лежати по вулицях своєї оселі.	14 And therefore there is no one to help us, while we are cast down before their eyes in thirst, and sad destruction.
15 Отак ти відплатиш їм люто за те, що збунтувались і не вийшли тобі мирно назустріч.»	15 And now assemble ye all that are in the city, that we may of our own accord yield ourselves all up to the people of Holofernes.
16 Вподобалися слова їхні Олофернові й усім його старшим, і він звелів зробити так, як ті сказали.	16 For it is better, that being captives we should live and bless the Lord, than that we should die, and be a reproach to all flesh, after we have seen our wives and our infants die before our eyes.
17 І рушив загін синів Аммона, а з ними 5 000 синів Ашшура. Вони продерлись у долину й зайняли води та джерела вод синів Ізраїля.	17 We call to witness this day heaven and earth, and the God of our fathers, who taketh vengeance upon us according to our sins, conjuring you to deliver now the city into the hand of the army of Holofernes, that our end may be short by the edge of the sword, which is made longer by the drought of thirst.
18 Вийшли й сини Ісава й сини Аммона та й продерлись у гори навпроти Дотаїму. Деяких із своїх вони послали на південь і на схід навпроти Егребелу, що біля Хусу, на Мохмур-потоці, а решта асирійського війська отаборилась на рівнині й покрила всю землю. Шатра їхні та обози становили велелюдний табір, а була їх превелика сила.	18 And when they had said these things, there was great weeping and lamentation of all in the assembly, and for many hours with one voice they cried to God, saying:
19 Сини Ізраїля візвали до Господа, свого Бога, бо впали були духом, тому що всі вороги їх оточили і не було їм змоги втекти від них.	19 We have sinned with our fathers we have done unjustly, we have commited iniquity:
20 Асирійський табір — піхотинці, колісниці та кіннота, стояв навколо них 34 дні. Тоді забракло у мешканців Ветулії води по жбанах,	20 Have thou mercy on us, because thou art good, or punish our iniquities by chastising us thyself, and deliver not them that trust in thee to a people that knoweth not thee,
21 та й ритви спорожніли, так що вони не могли пити води досхочу навіть і один день, бо видавано їм воду в міру.	21 That they may not say among the gentiles: Where is their God?
22 їхні немовлята мліли, а жінки й хлопці знемагали від спраги; вони падали на вулицях міста та при виході у брамі, бо не мали вже сили.	22 And when being wearied with these cries, and tired with these weepings, they held their peace,
23 Тоді увесь народ, хлопці, жінки й діти збунтувались проти Озії та начальників міста й заходилися голосно кричати та говорити перед усіма старшими:	23 Ozias rising up all in tears, said: Be of good courage, my brethren, and let us wait these five days for mercy from the Lord.
24 «Нехай Бог розсудить між вами й нами, бо ви вчинили нам велику кривду, не згадавши про мир з асирійцями.	24 For perhaps he will put a stop to his indignation, and will give glory to his own name.
25 І от тепер нема нікого, щоб допомогти нам. Бог видав нас їм у руки, щоб ми полягли перед ними від спраги й загинули.	25 But if after five days be past there come no aid, we will do the things which you leave spoken.
26 Покличте ж їх і видайте все місто на грабіж людям Олоферна й усьому його війську;
27 ліпше нам стати їхнім лупом, бо хоч і станемо рабами, принаймні жити будемо й не будемо дивитися своїми очима на смерть наших немовлят і на те, як конають наші жінки та діти.
28 Ми кличемо на вас свідками небо, землю, нашого Бога й Господа батьків наших, який карає нас за гріхи наші та й за провини батьків наших, щоб не вчинив він сьогодні так, як ми це сказали.»
29 І, знявши плач великий серед зборів, ридали всі як один і сильним голосом взивали Господа Бога про допомогу.
30 Тоді Озія промовив до них: «Бадьортеся, браття! Ще п’ять день тримаймось мужньо, і Господь, Бог наш, змилується протягом їх над нами; він не покине нас зовсім.
31 А як мине цей час, і помочі не буде нам, зроблю за вашими словами.»
32 І відпустив він народ, кожного на своє місце; хто пішов на мури, а хто на башти міста, жінок же з дітьми розіслали по хатах. У місті всі були вельми пригноблені.