ІІ Самуїла 19

Біблія	Библия Синодальный перевод
1 Тоді зворушився цар і пішов до горниці над ворітьми, заплакав і так говорив, плачучи: «Сину мій Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, щоб я був умер замість тебе! Авесаломе, мій сину, сину мій!»	1 И сказали Иоаву: вот, царь плачет и рыдает об Авессаломе.
2 Тим часом донесли Йоавові: «Слухай, цар плаче та сумує за Авесаломом!»	2 И обратилась победа того дня в плач для всего народа; ибо народ услышал в тот день и говорил, что царь скорбит о своем сыне.
3 І обернулась того дня перемога в жалобу всього народу, бо народ почув того дня, що цар уболіває над своїм сином.	3 И входил тогда народ в город украдкою, как крадутся люди стыдящиеся, которые во время сражения обратились в бегство.
4 Тому входив того дня народ крадькома в місто, як прокрадається засоромлене військо, що втекло в часі бою.	4 А царь закрыл лице свое и громко взывал: сын мой Авессалом! Авессалом, сын мой, сын мой!
5 Цар же закрив собі обличчя й кричав уголос: «Сину мій Авесаломе, Авесаломе. мій сину, мій сину!»	5 И пришел Иоав к царю в дом и сказал: ты в стыд привел сегодня всех слуг твоих, спасших ныне жизнь твою и жизнь сыновей и дочерей твоих, и жизнь жен и жизнь наложниц твоих;
6 І ввійшов Йоав до царя в дім і каже: «Сьогодні покрив ти соромом обличчя усіх твоїх слуг, що спасли нині життя твоє, твоїх синів, твоїх дочок, твоїх жінок і твоїх наложниць,	6 ты любишь ненавидящих тебя и ненавидишь любящих тебя, ибо ты показал сегодня, что ничто для тебя и вожди и слуги; сегодня я узнал, что если бы Авессалом остался жив, а мы все умерли, то тебе было бы приятнее;
7 бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти бо сьогодні показав, що воєводи й слуги У тебе ніщо; бо тепер я знаю, що як би Авесалом був живий, а всі ми сьогодні вмерли, ти був би нині задоволений.	7 итак встань, выйди и поговори к сердцу рабов твоих, ибо клянусь Господом, что, если ты не выйдешь, в эту ночь не останется у тебя ни одного человека; и это будет для тебя хуже всех бедствий, какие находили на тебя от юности твоей доныне.
8 Ото вставай тепер, вийди та й промов приязно до твоїх слуг, бо, клянусь Господом, коли ти не вийдеш, цієї ж ночі ніхто не зостанеться з тобою. А це буде гірше тобі за все лихо, що спало на тебе від твоєї молодости.»	8 И встал царь и сел у ворот, а всему народу возвестили, что царь сидит у ворот. И пришел весь народ пред лице царя; Израильтяне же разбежались по своим шатрам.
9 Тож устав цар і сів у брамі. І сповіщено всьому народові: «Дивіться, цар сидить у брамі.» І ввесь народ прийшов перед царя. Ізраїльтяни ж порозбігались — кожен у свій намет.	9 И весь народ во всех коленах Израилевых спорил и говорил: царь избавил нас от рук врагов наших и освободил нас от рук Филистимлян, а теперь сам бежал из земли сей, от Авессалома.
10 Увесь народ — в усіх колінах ізраїльських — ремствував, кажучи: «Цар спас нас із рук ворогів наших, це ж він урятував нас з рук філістимлян, а тепер йому довелось утікати з краю від Авесалома.	10 Но Авессалом, которого мы помазали [в царя] над нами, умер на войне; почему же теперь вы медлите возвратить царя?
11 А щодо Авесалома, що його ми помазали над нами, то він упав у бою. Чому ж ото вагаєтесь, щоб привернути царя?»	11 И царь Давид послал сказать священникам Садоку и Авиафару: скажите старейшинам Иудиным: зачем хотите вы быть последними, чтобы возвратить царя в дом его, тогда как слова всего Израиля дошли до царя в дом его?
12 Цар Давид послав так сказати священикам — Цадокові й Евіятарові: «Говоріть зо старшими Юди й скажіть: Чому ви маєте бути останні, щоб привернути царя в його дім? І те, що говорилось у цілім Ізраїлі, дійшло було до царя в його дім.	12 Вы братья мои, кости мои и плоть моя--вы; зачем хотите вы быть последними в возвращении царя в дом его?
13 Ви ж мої брати, моя кість і моє тіло; чого ж ви хочете бути останні, щоб привернути царя?	13 И Амессаю скажите: не кость ли моя и плоть моя--ты? Пусть то и то сделает со мною Бог и еще больше сделает, если ты не будешь военачальником при мне, вместо Иоава, навсегда!
14 Та й Амасові скажіть: Чи ти ж не моя кість і не моє тіло! Нехай Бог мені відплатить і гіршим, якщо ти не будеш у мене відтепер начальником над військом замість Йоава!»	14 И склонил он сердце всех Иудеев, как одного человека; и послали они к царю [сказать]: возвратись ты и все слуги твои.
15 І прихилив він собі серце всіх людей Юди, всіх як одного чоловіка, і вони послали сказати цареві: «Вертайсь назад — сам і всі твої слуги.»	15 И возвратился царь, и пришел к Иордану, а Иудеи пришли в Галгал, чтобы встретить царя и перевезти царя чрез Иордан.
16 Тож повернувся цар і прибув до Йордану, а юдеї прийшли у Гілгал, щоб зустрічати царя й переправити його через Йордан.	16 И поспешил Семей, сын Геры, Вениамитянин из Бахурима, и пошел с Иудеями навстречу царю Давиду,
17 Та й Семей, Герів син, веніяминянин з Бахуріму, теж поспішив і прибув з людьми Юди назустріч цареві Давидові.	17 и тысяча человек из Вениамитян с ним, и Сива, слуга дома Саулова, с пятнадцатью сыновьями своими и двадцатью рабами своими; и перешли они Иордан пред лицем царя.
18 Мав він із собою тисячу чоловік з веніяминового коліна й Ціву, слугу Саулового дому, з його п’ятнадцятьма синами і дванадцятьма слугами. І прибули вони до Йордану ще перед царем.	18 Когда переправили судно, чтобы перевезти дом царя и послужить ему, тогда Семей, сын Геры, пал пред царем, как только он перешел Иордан,
19 Перейшли вони вбрід, щоб переправити царську родину й стали йому до послуг. Семей, Герів син, упав перед царем, як цей мав переправлятись через Йордан.	19 и сказал царю: не поставь мне, господин мой, в преступление, и не помяни того, чем согрешил раб твой в тот день, когда господин мой царь выходил из Иерусалима, и не держи [того], царь, на сердце своем;
20 І каже він до царя: «Нехай мій пан не вважає мене винним, ані не пам’ятає того, чим твій раб провинився того дня, коли цар, мій пан, виходив з Єрусалиму. Нехай цар не бере того до серця!	20 ибо знает раб твой, что согрешил, и вот, ныне я пришел первый из всего дома Иосифова, чтобы выйти навстречу господину моему царю.
21 Бо твій раб знає, що згрішив; але дивися, сьогодні я прийшов перший з усього Йосифового дому, щоб вийти назустріч, моєму панові.»	21 И отвечал Авесса, сын Саруин, и сказал: неужели Семей не умрет за то, что злословил помазанника Господня?
22 Але Авішай, син Церуї, відповів, кажучи: «Чи не повинен Семей піти на смерть за те, що проклинав Господнього помазаника?»	22 И сказал Давид: что мне и вам, сыны Саруины, что вы делаетесь ныне мне наветниками? Ныне ли умерщвлять кого-либо в Израиле? Не вижу ли я, что ныне я--царь над Израилем?
23 Та Давид сказав: «Яке діло я маю з вами, сини Церуї, що ви сьогодні стаєте як мої противники? Чи ж мав би сьогодні хтось згинути в Ізраїлі? Хіба ви не знаєте, що я сьогодні цар над Ізраїлем?»	23 И сказал царь Семею: ты не умрешь. И поклялся ему царь.
24 І каже цар до Семея: «Ти не помреш!» І поклявсь йому цар.	24 И Мемфивосфей, сын [Ионафана, сына] Саулова, вышел навстречу царю. Он не омывал ног своих, не заботился о бороде своей и не мыл одежд своих с того дня, как вышел царь, до дня, когда он возвратился с миром.
25 Мерібаал, Саулів нащадок, теж вийшов назустріч цареві. Не мив він своїх ніг і не розчісував бороди, і не прав своєї одежі з того дня, як цар відійшов, до того дня, поки він повернувся здоровий.	25 Когда он вышел из Иерусалима навстречу царю, царь сказал ему: почему ты, Мемфивосфей, не пошел со мною?
26 А коли прийшов він з Єрусалиму назустріч цареві, цар спитав його: «Чому не пішов ти зо мною, Мерібаале!»	26 Тот отвечал: господин мой царь! слуга мой обманул меня; ибо я, раб твой, говорил: 'оседлаю себе осла и сяду на нем и поеду с царем', так как раб твой хром.
27 Той відповів: «Царю, мій пане, мій слуга обманув мене, бо твій раб сказав був: Осідлаю я собі ослицю, на яку сяду й поїду за моїм царем, бо твій слуга кривий.	27 А он оклеветал раба твоего пред господином моим царем. Но господин мой царь, как Ангел Божий; делай, что тебе угодно;
28 Отож оббрехав він твого раба перед царем, моїм паном, але цар, мій пан, як той янгол Божий, тому вчини, що добре в твоїх очах.	28 хотя весь дом отца моего был повинен смерти пред господином моим царем, но ты посадил раба твоего между ядущими за столом твоим; какое же имею я право жаловаться еще пред царем?
29 Вся бо родина мого батька на смерть заслужила собі перед царем, моїм паном, проте ти поставив твого слугу між тих, що їдять з твого столу. Та й яке ж у мене ще право взивати до царя?»	29 И сказал ему царь: к чему ты говоришь все это? я сказал, чтобы ты и Сива разделили [между собою] поля.
30 Відповів йому цар: «Та чого ти так розводишся словами? Я вирішив: ти й Ціва поділитесь посілістю.»	30 Но Мемфивосфей отвечал царю: пусть он возьмет даже все, после того как господин мой царь, с миром возвратился в дом свой.
31 Тоді Мерібаал каже до царя: «То нехай радше забере собі все, бо ти пан мій, цар, здоров вернувсь до себе додому.»	31 И Верзеллий Галаадитянин пришел из Роглима и перешел с царем Иордан, чтобы проводить его за Иордан.
32 Барзіллай-гілеадянин зійшов з Рогеліму й пішов із царем до Йордану, щоб провести його до річки.	32 Верзеллий же был очень стар, лет восьмидесяти. Он продовольствовал царя в пребывание его в Маханаиме, потому что был человек богатый.
33 Був Барзіллай вельми старий. Було йому вісімдесят років. То він харчував царя за його побуту в Махнаїмі, бо був він людиною вельми заможною.	33 И сказал царь Верзеллию: иди со мною, и я буду продовольствовать тебя в Иерусалиме.
34 І цар каже Барзіллаєві: «Ходи зо мною, я влаштую тебе в себе в Єрусалимі.»	34 Но Верзеллий отвечал царю: долго ли мне осталось жить, чтоб идти с царем в Иерусалим?
35 Барзіллай же каже цареві: «Скільки то ще років мого життя, щоб мені йти з царем у Єрусалим?	35 Мне теперь восемьдесят лет; различу ли хорошее от худого? Узнает ли раб твой вкус в том, что буду есть, и в том, что буду пить? И буду ли в состоянии слышать голос певцов и певиц? Зачем же рабу твоему быть в тягость господину моему царю?
36 Вісімдесят років мені тепер. Чи ж: можу я розрізнити між добрим і злим? Чи твоєму слузі смакує те, що він їсть або що п’є? Чи можу ще я слухати голос співаків та співачок? Чого ж то твій слуга мав би бути ще тягарем цареві, моєму панові?	36 Еще немного пройдет раб твой с царем за Иордан; за что же царю награждать меня такою милостью?
37 Тільки трохи твій слуга проведе царя за Йордан. І за що цар віддячуватиме мені такою милістю?	37 Позволь рабу твоему возвратиться, чтобы умереть в своем городе, около гроба отца моего и матери моей. Но вот, раб твой, [сын мой] Кимгам пусть пойдет с господином моим, царем, и поступи с ним, как тебе угодно.
38 Дозволь, нехай твій раб повернеться, щоб умерти у своїм родиннім місті коло гробу мого батька й моєї матері. Але нехай твій слуга Кімгам іде з царем, моїм паном. Зроби з ним, що тобі довподоби.»	38 И сказал царь: пусть идет со мною Кимгам, и я сделаю для него, что тебе угодно; и все, чего бы ни пожелал ты от меня, я сделаю для тебя.
39 І відповів цар: «Нехай Кімгам іде зо мною, я зроблю йому те, що тобі подобається. Що б не забажав від мене, зроблю для тебе	39 И перешел весь народ Иордан, и царь [также]. И поцеловал царь Верзеллия и благословил его, и он возвратился в место свое.
40 Тоді народ перебрів Йордан, і цар теж перейшов. І поцілував цар Барзіллая та поблагословив його, і той повернувся додому.	40 И отправился царь в Галгал, отправился с ним и Кимгам; и весь народ Иудейский провожал царя, и половина народа Израильского.
41 Далі пішов цар до Гілгалу, Кімгам же ішов з ним. Увесь народ Юди, як також: і половина народу ізраїльського, проводжали царя.	41 И вот, все Израильтяне пришли к царю и сказали царю: зачем братья наши, мужи Иудины, похитили тебя и проводили царя в дом его и всех людей Давида с ним через Иордан?
42 Та прийшли всі мужі ізраїльські до царя й питають царя: „Чому наші брати, мужі Юди, викрали тебе й переправили через Йордан царя й увесь його дім та й усіх людей Давида з ним?“	42 И отвечали все мужи Иудины Израильтянам: затем, что царь ближний нам; и из-за чего сердиться вам на это? Разве мы что-- нибудь съели у царя, или получили от него подарки?
43 І відповіли мужі Юди мужам ізраїльським: „Бо цар. наш родич; і чого ви сердитесь за це? Чи ми їли щось від царя або одержали щось від нього?“	43 И отвечали Израильтяне мужам Иудиным и сказали: мы десять частей у царя, также и у Давида мы более, нежели вы; зачем же вы унизили нас? Не нам ли принадлежало первое слово о том, чтобы возвратить нашего царя? Но слово мужей Иудиных было сильнее, нежели слово Израильтян.
44 І відповіли мужі ізраїльські мужам Юди кажучи: „Ми маємо десять часток у царя, ба й більше — ми скоріше первородні від вас. Навіщо ж ви зневажаєте нас? Чи ж наш голос не був перший, щоб повернути нашого царя назад?“ Але слова мужів Юди були сильніші, ніж слова мужів ізраїльських.