Діяння Апостолів 27

¹ Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.

² Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

³ На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.

⁴ Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,

⁵ і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.

⁶ Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.

⁷ Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.

⁸ А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.

⁹ А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,

¹⁰ кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»

¹¹ Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.

¹² Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.

¹³ Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.

¹⁴ Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.

¹⁵ Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.

¹⁶ Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;

¹⁷ ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.

¹⁸ Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,

²⁰ А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.

²¹ Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.

²² А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).

²³ Цієї ночі бо з’явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,

²⁴ і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.

²⁵ Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.

²⁶ Ми мусимо натрапити на якийсь острів.»

²⁷ Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;

²⁸ тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п’ятнадцять сажнів.

²⁹ а на третій — моряки власними руками повикидали знадіб’я корабельне в море.

²⁹ Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.

³⁰ А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,

³¹ Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»

³² Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.

³³ А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з’їсти: «Оце сьогодні, — казав, — чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.

³⁴ Тому, прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»

³⁵ Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.

³⁶ Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.

³⁷ Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

³⁸ А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.

³⁹ Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.

⁴⁰ Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв’язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;

⁴¹ а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.

⁴² Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, — аби ніхто з них не втік уплав.

⁴³ Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,

⁴⁴ а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.