| 1 قد كرهت نفسي حياتي. اسيب شكواي. اتكلم في مرارة نفسي | 1 «Життя моє мені набридло! | Дам волю смуткові моєму, | і говоритиму в гіркоті душі моєї. |
| 2 قائلا لله لا تستذنبني. فهمني لماذا تخاصمني. | 2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! | Вкажи мені, за що зо мною правуєшся. |
| 3 احسن عندك ان تظلم ان ترذل عمل يديك وتشرق على مشورة الاشرار. | 3 Чи це для тебе добре мене гнітити, | твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти? |
| 4 ألك عينا بشر ام كنظر الانسان تنظر. | 4 Невже в тебе тілесні очі? | Невже ти бачиш, як людина бачить? |
| 5 أأيامك كايام الانسان ام سنوك كايام الرجل | 5 Чи дні твої подібні до днів людських, | роки твої, немов дні смертних, |
| 6 حتى تبحث عن اثمي وتفتش على خطيتي. | 6 що ти шукаєш у мене провини, ! розвідуєшся, чи є гріх у мені, |
| 7 في علمك اني لست مذنبا ولا منقذ من يدك | 7 хоча й знаєш, що я не провинився, | що нікому спастися з руки твоєї? |
| 8 يداك كوّنتاني وصنعتاني كلي جميعا. أفتبتلعني. | 8 Руки твої мене склали й сотворили, | і ти ж мене всього руйнуєш? |
| 9 اذكر انك جبلتني كالطين. أفتعيدني الى التراب. | 9 Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; | і хочеш знову в порох мене повернути. |
| 10 ألم تصبّني كاللبن وخثّرتني كالجبن. | 10 Чи ж ти не вилив мене молоком, | не згустив мене сиром? |
| 11 كسوتني جلدا ولحما فنسجتني بعظام وعصب. | 11 Ти одяг мене шкірою й тілом, | з костей і жил зіткав єси мене. |
| 12 منحتني حياة ورحمة وحفظت عنايتك روحي. | 12 Ти дав мені життя і милість, | і твоя опіка зберегла мій дух. |
| 13 لكنك كتمت هذه في قلبك. علمت ان هذا عندك. | 13 Та ось що скрив ти в твоїм серці, | я знаю, що воно оце на думці в тебе: |
| 14 ان اخطأت تلاحظني ولا تبرئني من اثمي. | 14 якщо грішу, — за мною назирати | й гріха мені не відпускати. |
| 15 ان اذنبت فويل لي. وان تبررت لا ارفع راسي. اني شبعان هوانا وناظر مذلتي. | 15 Горе мені, як завиню! | Та хоч і правий я — не зважусь голову підняти, | я, насичений ганьбою, упоєний бідою! |
| 16 وان ارتفع تصطادني كاسد ثم تعود وتتجبر عليّ. | 16 Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною | і знов показуєш на мені твою велич. |
| 17 تجدد شهودك تجاهي وتزيد غضبك عليّ. نوب وجيش ضدي | 17 Виводиш нових свідків проти мене, | і збільшуєш твій гнів на мене: | дедалі нові лави йдуть у бій на мене. |
| 18 فلماذا اخرجتني من الرحم. كنت قد اسلمت الروح ولم ترني عين | 18 Навіщо вивів мене з лона? | Я був би вмер, — мене не бачило б ніяке око. |
| 19 فكنت كاني لم اكن فأقاد من الرحم الى القبر. | 19 Я був би, наче б мене й не було ніколи; | мене перенесли б з утроби в домовину. |
| 20 أليست ايامي قليلة. اترك. كف عني فاتبلج قليلا | 20 Днів життя мого так мало! | Лиши мене, щоб я розвеселився трохи, |
| 21 قبل ان اذهب ولا اعود. الى ارض ظلمة وظل الموت | 21 поки піду й не повернуся, | в країну темряви й смертельної тіні, |
| 22 ارض ظلام مثل دجى ظل الموت وبلا ترتيب واشراقها كالدجى | 22 в країну смертельної тіні та безладу, | де світло, немов пітьма.» |
