Jób könyve 7

KÁLDI-NEOVULGÁTA	Біблія
1 Katonasor az ember élete a földön, és napjai olyanok, mint a napszámos napjai:	1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його?
2 kívánkozik árnyék után, mint a szolga, és várja munkája végét, mint a napszámos.	2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати,
3 Nekem is kárba veszett hónapok jutottak részemül, és keserves éjjeleket számlálok magamnak.	3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю.
4 Ha lefekszem, kérdem: Mikor kelek újra? Majd várom az estét, és mire beáll a szürkület, jóllakom kínnal.	4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку.
5 Rothadásba, por szennyébe öltözik a testem, bőröm elszárad és összezsugorodik.	5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
6 Napjaim gyorsabban szaladnak, mint a takács vetélője, és remény nélkül eltűnnek.	6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають.
7 Emlékezzél meg, hogy életem már csak lehelet, és szemem nem lát többé boldogságot.	7 Згадай же, що життя моє — лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя.
8 Nem lát engem többé ember szeme; mire rám veted szemedet, már nem vagyok.	8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
9 Amint a felhő elenyészik, elmegy, úgy nem jön fel többé, aki alászállt az alvilágba;	9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
10 nem tér már vissza házába, és otthona nem látja többé viszont.	10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає.
11 Ezért én sem türtőztetem számat, szólok lelkem gyötrelmében, panaszkodom lelkem keservében:	11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї.
12 óceán vagyok-e vagy szörnyeteg, hogy börtönbe vetsz engem?	12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу?
13 Ha gondolom: Majd megvigasztal fekvőhelyem, könnyebbségem lesz, ha elmerengek ágyamon,	13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
14 akkor álmokkal rettegtetsz és rémlátással rémítesz,	14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш.
15 úgyhogy inkább megfulladást áhít a lelkem, és halál után epednek csontjaim.	15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання.
16 Undorodom! Nem kívánok tovább élni! Kímélj meg, hisz merő semmi az életem!	16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої — лише подув!
17 Mi is az ember, hogy nagyra tartod, és érdemesnek látod vele törődni,	17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу,
18 minden reggel meglátogatod, és minduntalan próbára teszed?	18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі?
19 Még meddig tart, hogy nem kímélsz, és nem engeded, hogy nyugodtan nyelhessem le nyálamat?	19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути?
20 Vétkeztem? Mit tettem ezzel neked, óh emberek Őre! Miért tettél céltábládnak, hogy terhe lettem önmagamnak?	20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе?
21 Miért nem törlöd el a vétkemet, és miért nem veszed el a bűnömet? Lám – most a porba térek megnyugodni, és ha holnap keresel, már nem leszek!«	21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»