Буття 18

¹ Господь з’явився йому в діброві Мамре, як він сидів при вході до намету під час денної спеки.

² Підвів він свої очі та глянув — три чоловіки стоять перед ним; як тільки він їх побачив, метнувся від входу намету їм назустріч і вклонився до землі,

³ та й каже: Мій Владико! Як я знайшов ласку в твоїх очах, не минай, прохаю, слуги твого.

⁴ Нехай принесуть трохи води, помийте собі ноги, відпочиньте під деревом.

⁵ Я ж принесу хліба, щоб ви покріпились, а потім підете: на те ж бо й зайшли до вашого слуги. А вони відповіли: Зроби так, як сказав.

⁶ Тоді кинувсь Авраам у намет до Сари й каже: Зготуй хутенько три сита питльованої муки, заміси й нароби паляниць.

⁷ По тому Авраам побіг до корів, узяв телятко, ніжне й ситне, і дав слузі, а цей скоренько впорав його.

⁸ Тоді взяв він сиру, молока й телятко, що його напоготовив, та й поставив перед ними. Сам же стояв коло них, під деревом, коли вони їли.

⁹ І промовили вони до нього: Де Сара, твоя жінка? Він відповів: Ось тут у наметі.

¹⁰ (Один) і каже: Я вернуся за рік о цій порі, й Сара, твоя жінка, буде мати сина. А Сара слухала це при вході до намету, що був іззаду нього.

¹¹ Авраам же й Сара були старі, дожили пізніх літ, і в Сари перестало бувати, що звичайне в жінок.

¹² Тож і засміялася Сара, кажучи сама до себе: Оце б то, зів’янувши, та здобутись на таку втіху? І чоловік мій вже старенький.

¹³ Але Господь сказав до Авраама: Чого ж це сміялася Сара, кажучи: Чи ж справді можу родити, бож я стара!

¹⁴ Хіба для Господа є щось трудне? За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сара матиме сина.

¹⁵ Сара ж перечила, кажучи: Я не сміялася — бо вона злякалась. Та він сказав: Ні, ти таки сміялась.

¹⁶ Встали ці чоловіки звідсіля й повернули на Содом, а Авраам ішов з ними, проводивши їх.

¹⁷ При тому Господь думав: Чи затаїти перед Авраамом те, що роблю?

¹⁸ З Авраама ж напевно вийде народ великий та могутній, і через нього благословенні будуть усі народи землі.

¹⁹ Бо я вибрав його на те, щоб він наказав своїм дітям і своєму домові по собі берегти путі Господні, творивши правду й суд, щоб Господь сповнив на Авраамові те, що обіцяв йому.

²⁰ Далі Господь сказав: Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий.

²¹ Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до мене, щоб знати.

²² І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом.

²³ Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним?

²⁴ Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому?

²⁵ Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді?

²⁶ Господь же сказав: Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них.

²⁷ Тоді Авраам у відповідь: Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох.

²⁸ Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто? Господь сказав: Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять.

²⁹ І знову заговорив він до Господа, кажучи: А може їх там знайдеться сорок? І відрік: Не зроблю того заради тих сорока.

³⁰ Тоді Авраам сказав: Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять? І відповів: Не зроблю, як знайду там тридцять.

³¹ Тоді той знову: Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять? На це Господь відрік: Не зруйную заради двадцятьох.

³² Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять? І відповів: Не зруйную і заради десяти.

³³ Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце.