| 1 וַיְהִי אַחֲרֵי הַדְּבָרִים הָאֵלֶּה וַיֹּאמֶר לְיוֹסֵף הִנֵּה אָבִיךָ חֹלֶה וַיִּקַּח אֶת־שְׁנֵי בָנָיו עִמּוֹ אֶת־מְנַשֶּׁה וְאֶת־אֶפְרָֽיִם׃ | 1 І сталося після тих подій, що сказали Йосифові: Твій батько хворий. Тоді Йосиф узяв з собою двох своїх синів, Манассію й Ефраїма. |
| 2 וַיַּגֵּד לְיַעֲקֹב וַיֹּאמֶר הִנֵּה בִּנְךָ יוֹסֵף בָּא אֵלֶיךָ וַיִּתְחַזֵּק יִשְׂרָאֵל וַיֵּשֶׁב עַל־הַמִּטָּֽה׃ | 2 Коли ж повідомлено Якова: ось, мовляв, син твій Йосиф прибув до тебе, — Ізраїль зібрав сили й сів на ліжку. |
| 3 וַיֹּאמֶר יַעֲקֹב אֶל־יוֹסֵף אֵל שַׁדַּי נִרְאָֽה־אֵלַי בְּלוּז בְּאֶרֶץ כְּנָעַן וַיְבָרֶךְ אֹתִֽי׃ | 3 Та й каже Яків до Йосифа: Всемогутній Бог з’явився мені в місцевості Луз, у Ханаан-краю, і благословив мене, |
| 4 וַיֹּאמֶר אֵלַי הִנְנִי מַפְרְךָ וְהִרְבִּיתִךָ וּנְתַתִּיךָ לִקְהַל עַמִּים וְנָתַתִּי אֶת־הָאָרֶץ הַזֹּאת לְזַרְעֲךָ אַחֲרֶיךָ אֲחֻזַּת עוֹלָֽם׃ | 4 і казав до мене: Ось я зроблю тебе плідним і розмножу тебе й виведу з тебе громаду народів, і дам оцей край твоєму потомству в посідання вічне. |
| 5 וְעַתָּה שְׁנֵֽי־בָנֶיךָ הַנּוֹלָדִים לְךָ בְּאֶרֶץ מִצְרַיִם עַד־בֹּאִי אֵלֶיךָ מִצְרַיְמָה לִי־הֵם אֶפְרַיִם וּמְנַשֶּׁה כִּרְאוּבֵן וְשִׁמְעוֹן יִֽהְיוּ־לִֽי׃ | 5 А твої два сини, які народились у тебе в єгипетській країні, перше, ніж я прийшов до тебе в Єгипет, вони — мої. Ефраїм і Манассія будуть мої, як Рувим і Симеон. |
| 6 וּמוֹלַדְתְּךָ אֲשֶׁר־הוֹלַדְתָּ אַחֲרֵיהֶם לְךָ יִהְיוּ עַל שֵׁם אֲחֵיהֶם יִקָּרְאוּ בְּנַחֲלָתָֽם׃ | 6 Діти ж твої, що народилися в тебе після них, будуть твої, і вони в своїм наслідстві зватимуться іменем своїх братів. |
| 7 וַאֲנִי ׀ בְּבֹאִי מִפַּדָּן מֵתָה עָלַי רָחֵל בְּאֶרֶץ כְּנַעַן בַּדֶּרֶךְ בְּעוֹד כִּבְרַת־אֶרֶץ לָבֹא אֶפְרָתָה וָאֶקְבְּרֶהָ שָּׁם בְּדֶרֶךְ אֶפְרָת הִוא בֵּית לָֽחֶם׃ | 7 Було ж, як я йшов з Паддану, вмерла на моє нещастя Рахиль, у Ханаан-краю, в дорозі, коли ще було трохи дороги до Ефрати; поховав я її там при дорозі до Ефрати, себто Вифлеєму. |
| 8 וַיַּרְא יִשְׂרָאֵל אֶת־בְּנֵי יוֹסֵף וַיֹּאמֶר מִי־אֵֽלֶּה׃ | 8 Коли Ізраїль побачив синів Йосифа і спитав: Хто це? |
| 9 וַיֹּאמֶר יוֹסֵף אֶל־אָבִיו בָּנַי הֵם אֲשֶׁר־נָֽתַן־לִי אֱלֹהִים בָּזֶה וַיֹּאמַר קָֽחֶם־נָא אֵלַי וַאֲבָרְכֵֽם׃ | 9 Йосиф відповів свому батькові: Це мої сини, що їх Бог дав мені тут. Каже тоді Яків: Приведи їх, будь ласка, до мене, щоб я поблагословив їх. |
| 10 וְעֵינֵי יִשְׂרָאֵל כָּבְדוּ מִזֹּקֶן לֹא יוּכַל לִרְאוֹת וַיַּגֵּשׁ אֹתָם אֵלָיו וַיִּשַּׁק לָהֶם וַיְחַבֵּק לָהֶֽם׃ | 10 Очі ж Ізраїля пригасали від старости; він не міг добре бачити. Тоді Йосиф підвів їх до нього, а він їх поцілував і обійняв їх. |
| 11 וַיֹּאמֶר יִשְׂרָאֵל אֶל־יוֹסֵף רְאֹה פָנֶיךָ לֹא פִלָּלְתִּי וְהִנֵּה הֶרְאָה אֹתִי אֱלֹהִים גַּם אֶת־זַרְעֶֽךָ׃ | 11 Та й каже Ізраїль до Йосифа: Не думав я побачити обличчя твоє, а ось Бог дав мені бачити ще й твоє потомство. |
| 12 וַיּוֹצֵא יוֹסֵף אֹתָם מֵעִם בִּרְכָּיו וַיִּשְׁתַּחוּ לְאַפָּיו אָֽרְצָה׃ | 12 Тоді Йосиф забрав їх з його колін та й уклонився лицем до землі. |
| 13 וַיִּקַּח יוֹסֵף אֶת־שְׁנֵיהֶם אֶת־אֶפְרַיִם בִּֽימִינוֹ מִשְּׂמֹאל יִשְׂרָאֵל וְאֶת־מְנַשֶּׁה בִשְׂמֹאלוֹ מִימִין יִשְׂרָאֵל וַיַּגֵּשׁ אֵלָֽיו׃ | 13 По тому Йосиф узяв їх обидвох, Ефраїма в свою праву руку, ліворуч від Ізраїля, і Манассію в свою ліву руку, праворуч від Ізраїля і наблизив їх до нього; |
| 14 וַיִּשְׁלַח יִשְׂרָאֵל אֶת־יְמִינוֹ וַיָּשֶׁת עַל־רֹאשׁ אֶפְרַיִם וְהוּא הַצָּעִיר וְאֶת־שְׂמֹאלוֹ עַל־רֹאשׁ מְנַשֶּׁה שִׂכֵּל אֶת־יָדָיו כִּי מְנַשֶּׁה הַבְּכֽוֹר׃ | 14 але Ізраїль простягнув свою правицю й поклав на голову Ефраїма, що був молодший, а лівицю свою на голову Манассії, поклавши так з розмислом свої руки, бо ж Манассія був первородний. |
| 15 וַיְבָרֶךְ אֶת־יוֹסֵף וַיֹּאמַר הָֽאֱלֹהִים אֲשֶׁר הִתְהַלְּכוּ אֲבֹתַי לְפָנָיו אַבְרָהָם וְיִצְחָק הָֽאֱלֹהִים הָרֹעֶה אֹתִי מֵעוֹדִי עַד־הַיּוֹם הַזֶּֽה׃ | 15 І поблагословив він Йосифа словами: Нехай Бог, перед яким ходили мої батьки, Авраам та Ісаак, Бог, що був мені пастирем, відколи я існую аж по цей день, |
| 16 הַמַּלְאָךְ הַגֹּאֵל אֹתִי מִכׇּל־רָע יְבָרֵךְ אֶת־הַנְּעָרִים וְיִקָּרֵא בָהֶם שְׁמִי וְשֵׁם אֲבֹתַי אַבְרָהָם וְיִצְחָק וְיִדְגּוּ לָרֹב בְּקֶרֶב הָאָֽרֶץ׃ | 16 Ангел, що рятував мене від усякого лиха, нехай благословить цих хлопців. І в них нехай перебуває моє ім’я та ім’я моїх батьків, Авраама й Ісаака. Нехай вони зростають многотою посеред землі. |
| 17 וַיַּרְא יוֹסֵף כִּי־יָשִׁית אָבִיו יַד־יְמִינוֹ עַל־רֹאשׁ אֶפְרַיִם וַיֵּרַע בְּעֵינָיו וַיִּתְמֹךְ יַד־אָבִיו לְהָסִיר אֹתָהּ מֵעַל רֹאשׁ־אֶפְרַיִם עַל־רֹאשׁ מְנַשֶּֽׁה׃ | 17 Як же побачив Йосиф, що батько його поклав свою праву руку на голову Ефраїма, то не сподобалось те йому, й він схопив батькову руку, щоб віднести її з-над голови Ефраїма на голову Манассії, |
| 18 וַיֹּאמֶר יוֹסֵף אֶל־אָבִיו לֹא־כֵן אָבִי כִּי־זֶה הַבְּכֹר שִׂים יְמִינְךָ עַל־רֹאשֽׁוֹ׃ | 18 та й каже Йосиф своєму батькові: Не так, мій тату! Цей бо первородний, поклади свою правицю на його голову. |
| 19 וַיְמָאֵן אָבִיו וַיֹּאמֶר יָדַעְתִּֽי בְנִי יָדַעְתִּי גַּם־הוּא יִֽהְיֶה־לְּעָם וְגַם־הוּא יִגְדָּל וְאוּלָם אָחִיו הַקָּטֹן יִגְדַּל מִמֶּנּוּ וְזַרְעוֹ יִהְיֶה מְלֹֽא־הַגּוֹיִֽם׃ | 19 Та батько не схотів, і каже: Знаю, мій сину, знаю. З нього теж вийде народ, і він також буде великим, а все ж таки молодший його брат буде більший за нього, і його потомство стане громадою народів. |
| 20 וַיְבָרְכֵם בַּיּוֹם הַהוּא לֵאמוֹר בְּךָ יְבָרֵךְ יִשְׂרָאֵל לֵאמֹר יְשִֽׂמְךָ אֱלֹהִים כְּאֶפְרַיִם וְכִמְנַשֶּׁה וַיָּשֶׂם אֶת־אֶפְרַיִם לִפְנֵי מְנַשֶּֽׁה׃ | 20 І поблагословив їх того дня, кажучи: Тобою благословлятиме Ізраїль, кажучи: Нехай Бог зробить тебе, як Ефраїма і як Манассію. І поставив він Ефраїма перед Манассію. |
| 21 וַיֹּאמֶר יִשְׂרָאֵל אֶל־יוֹסֵף הִנֵּה אָנֹכִי מֵת וְהָיָה אֱלֹהִים עִמָּכֶם וְהֵשִׁיב אֶתְכֶם אֶל־אֶרֶץ אֲבֹתֵיכֶֽם׃ | 21 Далі Ізраїль сказав до Йосифа: Ось я вмираю, але Бог буде з вами й поверне вас назад у землю батьків ваших. |
| 22 וַאֲנִי נָתַתִּֽי לְךָ שְׁכֶם אַחַד עַל־אַחֶיךָ אֲשֶׁר לָקַחְתִּי מִיַּד הָֽאֱמֹרִי בְּחַרְבִּי וּבְקַשְׁתִּֽי׃ | 22 Я ж даю тобі понад твоїх братів оту частку землі, що її був я забрав від аморія своїм мечем і своїм луком. |
