Левіт 6

¹ І промовив Господь до Мойсея:

² «Повели Аронові й його синам, кажучи: Ось закон усепалення: жертва всепалення зостанеться на вогнищі жертовника всю ніч аж до ранку, і вогонь на жертовнику мусить там горіти.

³ Священик, надягнувши льняну ризу й льняні підштанки на тіло, забере попіл жертви, яку спопелив вогонь на жертовнику, та покладе його коло жертовника.

⁴ Потім, скинувши шати, надягне інші й винесе попіл геть поза табір, на чисте місце.

⁵ Вогонь же на жертовнику горітиме на нім, і не згасатиме ніколи, а священик запалюватиме на ньому щоранку дрова і розкладатиме на ньому всепальну жертву і спалюватиме на ній зверху тук мирних жертв.

⁶ Вогонь мусить постійно горіти на жертовнику, не згасаючи ніколи.

⁷ А ось закон про офіру: Аронові сини приноситимуть її Господеві перед жертовником.

⁸ І візьме один з них із неї жменю питльованої муки, олії й увесь ладан, що на офірі, та й воскурить на жертовнику в приємний запах як кадило для Господа.

⁹ Решту ж її їстимуть Арон та сини його; прісною їстимуть її в святому місці, на подвір’ї намету зборів.

¹⁰ Не можна пекти її заквашеною. Я призначаю їм її як частину з жертв, що згоряють для мене. Бо це пресвята річ, як і жертва за гріх і жертва за відшкодування.

¹¹ Кожен чоловік з Аронових дітей їстиме її; це їхнє віковічне право для всіх їхніх нащадків щодо вогняних жертв Господеві; все, що доторкнеться до неї, освятиться.»

¹² І мовить Господь Мойсеєві:

¹³ «Ось принос від Арона та синів його, що його мусять принести Господеві від дня свого помазання: десятина ефи питльованої муки як повсякчасна офіра, половина вранці, а половина ввечорі.

¹⁴ На пательні, на олії розчинену, спражиш її, і принесеш її, розламавши на куснички, та офіруєш її як приємний запах для Господа.

¹⁵ Так само зробить помазаний миром священик, наслід-ник з його потомків. Це установа віковічна. Вся офіра має бути спалена для Господа.

¹⁶ Всяка офіра священика мусить бути цілком спалена; не можна її їсти.»

¹⁷ І сказав Господь Мойсеєві:

¹⁸ «Скажи Аронові й синам його: Ось закон про жертву за гріх: вона буде зарізана на тому самому місці, де ріжуть жертву всепалення, перед Господом; це пресвята справа.

¹⁹ Священик, що приносить жертву за гріх, їстиме її; на святому місці хай її споживають, на подвір’ї намету зборів.

²⁰ Все, що доторкнеться до її м’яса, освятиться, а коли кров її бризне на одежу, то те, на що бризнуло, випереш на святому місці.

²¹ Глиняну посудину, що в ній варено м’ясо, треба розбити; а коли варено його в мідній посудині, то треба витерти її й виполоскати водою.

²² Кожен мужчина зо священицтва їстиме його: це пресвята річ.

²³ Не можна їсти ніякої жертви за гріх, що її кров має бути принесена в намет зборів, для спокутування в святині. Нехай на вогні буде спалена.»