Товита 10

Біблія	BIBBIA MARTINI
1 Тим часом старий Товит день-у-день рахував, скільки то днів треба туди й назад на дорогу; і як ті дні минули, а його син не з’явився,	1 Ma tardando Tobia per ragione delle nozze, il suo padre Tobia era inquieto, e diceva: chi sa per qual motivo si trattenga colà il mio figliuolo, e il perchè sia rattenuto?
2 він мовив: «Чи не затримано його там? Чи не помер Гаваел, і нікому ті гроші йому дати?»	2 Chi sa che non sia morto Gabelo, e non si trovi chi gli renda quel denaro?
3 І він засумував.	3 E cominciò ad affligersi formisura sì egli, come Anna sua moglie, perchè non tornava il loro figliuolo dentro il tempo stabilito.
4 А його жінка Анна йому говорила: «Загинула моя дитина; його нема вже більше між живими!»	4 Quindi la madre di lui piangeva a cald'occhi, e diceva: Ahi, ahi figlio mio: perchè ti abbiam noi mandato lontano, lume degli occhi nostri, baston di nostra vecchiezza, consolazione di nostra vita, speranza della nostra posterità?
5 І заходилась вона плакати-ридати за своїм сином, кажучи: «Горе мені, моя дитино! Пустила я тебе в дорогу, тебе, світло очей моїх!»	5 Avendo noi in te solo ogni cosa, non dovevamo mandarti lungi da noi.
6 Товит же говорив їй: «Мовчи, не побивайся, сестро! Він живий-здоровий. Мабуть, якась пригода їх там спіткала. Чоловік, що з ним пустився в дорогу, людина певна: один із наших братів. Не сумуй за ним, сестро! Він прибуде скоро.»	6 Ma Tobia le diceva; taci, non ti inquietare il nostro figliuolo sta bene: assai fedele è colui in compagnia del quale noi lo abbiamo mandato.
7 А вона до нього: «Лиши мене в спокої! Годі мене дурити! Загинула моя дитина!» І кидалась надвір, день-у-день виходила, не ївши, і виглядала на дорогу, якою був пішов її син. Не йняла віри більше нікому. По заході ж сонця входила вона до хати, і всю ніч тільки плакала, — не могла спати.	7 Ma quella in verun modo non potea darsi pace, ma ogni giorno scappando fuora guardava da tutte le parti, e andava attorno per tutte le strade, donde sperava, ch'ei ritornasse, per vederlo venire (se possibil era) da lungi.
8 Коли ж минуло 14 день, протягом яких Рагуел поклявся справляти весілля своїй дочці, Товія увійшов до нього й сказав: «Відпусти мене, бо гадаю, батько мій і мати не вірять більше, що мене знов побачать. Прошу ж тебе, батьку, пусти мене, піду до батька. Я тобі оповів уже, яким я його лишив удома.»	8 Ma Raguele diceva al genero: Statti quì e io manderò a far fapere a Tobia tuo padre come tu stai bene.
9 А Рагуел до Товії: «Зостаньсь, дитино, зостаньсь у мене! Я пошлю людей до Товита, твого батька, і вони звістять йому про тебе.» А той каже йому: «Прошу тебе, відпусти мене звідси до мого батька.»	9 Ma Tobia disse a lui: Io so, che il padre mio, e mia madre contano adesso i giorni, e il loro spirito è alla tortura.
10 Встав Рагуел і дав Товії Сару, його жінку, та половину всього свого майна — слуг і слугинь, волів і овець, ослів і верблюдів, одежу, гроші й посуд —	10 E dopo che Raguele ebbe fatte molte istanze a Tobia, non volendo questi arrendersi in verun modo, egli rimise a lui Sara, e la metà di tutto quello, che aveva, di servi, e di serve, di bestiame, e di cammelli, e di vacche, e di denaro, che era molto, e lo licenziò da se sano, e contento;
11 та й відпустив їх у мирі; а й попрощавсь він з ним, кажучи до нього: «Бувай здоров, сину! Щасливої дороги! Нехай Владика неба дасть вам, тобі й твоїй жінці, щасливої дороги! Якби то я побачив ваших діточок ще заки помру.»	11 Dicendo: L'Angelo santo del Signore sia con voi per viaggio, vi conduca sani, e salvi, e troviate in prosperità i genitori vostri, e possan vederegli occhi miei i vostri figliuoli prima ch'io muoia.
12 До Сари ж, дочки своєї: «Іди до твого тестя, відтепер бо вони твої батьки, так само, як і ті, що тебе породили. Іди, дочко, у мирі! Якби ж то я міг чути про тебе лише добрі вісті, поки віку мого!» І, попрощавшись, відпустив їх.	12 E abbracciata la figlia i genitori la baciarono, e la lasciaron partire;
13 Една теж промовила до Товії: «Сину мій, братіку коханий! Нехай Господь зволить відвести назад тебе додому. Якби то я побачила твоїх дітей від Сари, моєї дочки, ще за життя мого! Я поручаю перед Господом мою дочку тобі під опіку. Не засмучуй її за ввесь час твого життя! Іди, дитино, в мирі! Відтепер я — твоя мати, а Сара — твоя сестра. Якби то нам усім щасливо наш вік прожити.» І, поцілувавши їх обох, відпустила їх у мирі.	13 Ammonendola, che onorasse i suoceri, amasse il marito, reggesse la famiglia, governasse la casa, e si mantenesse ella stessa irreprensibile.
14 Отак пустився Товія в дорогу від Рагуела, здоровий та веселий, і благословив Господа неба й землі, Царя всесвіту, за те, що дав йому щасливу подорож. І промовив до нього: «Коби то дано мені було щастя шанувати їх по всі дні їхнього життя!»