Isaiah 64

CATHOLIC PUBLIC DOMAIN	Біблія
1 I wish that you would rend the heavens, and then descend! The mountains would flow away before your face.	1 Немов вогонь, що палить смереччя, немов вогонь, що від нього кипить вода, — щоб так ворогам з’явилось твоє ім’я, щоб затряслись народи перед тобою,
2 They would melt, as if thoroughly burned by fire. The waters would burn with fire, so that your name might be made known to your enemies, so that the nations would be stirred up before your face.	2 коли ти твориш страшні чини, яких ми й не сподівались
3 When you will perform miracles, we will not be able to withstand them. You descended, and the mountains flowed away before your presence.	3 і про які ніхто ніколи не чув: ніяке вухо не чувало, ніяке око не видало іншого Бога, крім тебе, що стільки вчинив би тим, що на нього уповають.
4 From ages past, they have not heard it, and they have not perceived it with the ears. Apart from you, O God, the eye has not seen what you have prepared for those who await you.	4 Ти йдеш назустріч тим, що радо чинять правду, що пам’ятають твої дороги. Та ось ти розгнівився, ми ж були згрішили нашим відступством і нашим віроломством.
5 You have met with those who rejoice in doing justice. By your ways, they will remember you. Behold, you have been angry, for we have sinned. In this, we have continued, but we will be saved.	5 Всі ми були, немов нечисті, немов забруднена одежа — вся наша справедливість. Усі ми пов’яли, мов те листя; гріхи наші нас несуть геть, наче вітер.
6 And we have all become like the unclean. And all our justices are like a rag of menstruation. And we have all fallen away, like a leaf. And our iniquities have carried us away, like the wind.	6 Ніхто не прикликав імени твого й не пробуджувався, щоб тебе триматись, бо ти сховав від нас твоє обличчя і видав нас у руки злочинів наших.
7 There is no one who calls upon your name, who rises up and holds fast to you. You have concealed your face from us, and you have crushed us with the hand of our own iniquity.	7 Тим часом, Господи, ти — наш Батько! Ми глина, ти наш гончар, і всі ми діло твоєї руки.
8 And now, O Lord, you are our Father, yet truly, we are clay. And you are our Maker, and we are all the works of your hands.	8 Не гнівайся без міри, о Господи! Не згадуй злочину повсякчасно! Глянь же: Усі ми народ твій!
9 Do not be so angry, O Lord, and no longer call to mind our iniquity. Behold, consider that we are all your people.	9 Міста твої святі опустіли; Сіон став порожній, Єрусалим — безлюдний.
10 The city of your sanctuary has become a desert. Zion has become a desert. Jerusalem is desolate.	10 Храм наш святий та славний, де тебе батьки наші прославляли, згорів у пожежі. Усе, що нам було миле, обернулося в руїну.
11 The house of our sanctification and of our glory, where our fathers praised you, has been completely consumed by fire, and all our admirable things have been turned into ruins.	11 Невже по всім тім, Господи, ти будеш стримуватися, будеш мовчати й понижувати нас без міри?
12 Should you restrain yourself, O Lord, concerning these things? Should you remain silent, and afflict us vehemently?