Псалмів 2

¹ Чого метушаться народи, і люди задумують марне?

² Встають царі землі, князі зговорюються разом на Господа й на його Помазаника:

³ «Порвімо їхні кайдани, скиньмо із себе їхню кормигу!»

⁴ Той, хто живе на небі, з них сміється, Господь із них глузує.

⁵ Тоді то до них говорить у своїм гніві, в своїм обуренні їх бентежить:

⁶ «Адже то я настановив мого царя над Сіоном, горою святою моєю!»

⁷ Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: «Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні.

⁸ Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість.

⁹ Ти розторощиш їх жезлом залізним, немов посуд ганчаря, розіб’єш їх.»

¹⁰ Отож, царі, ви нині зрозумійте, і схаменіться ви, що правите землею.

¹¹ Служіте Господеві в страсі й радуйтесь у тремтінні.

¹² Цілуйте його ноги, щоб він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів його. Блаженні всі, що покладаються на нього.