Ісая 42

¹ Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду.

² Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути.

³ Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду.

⁴ Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають його науки.

⁵ Так говорить Бог, Господь, який створив небеса і розпростер їх, який ствердив землю з усім, що вона родить; він, який дає на ній дихання людям, дух тим, що по ній ходять:

⁶ «Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, поставлю тебе у завіт люду, світло народам,

⁷ щоб сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, з темниці тих, що сидять у темряві.

⁸ Я — Господь: це моє ім’я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю — різьбленим божищам.

⁹ Перші пророцтва вже здійснились; нові вам звіщаю, перш ніж стануться, вам їх оповіщаю.»

¹⁰ Співайте Господові нову пісню! Нехай його хвала несеться з кінців світу! Хай ликує море і все, що в ньому, острови і їхні мешканці!

¹¹ Нехай озветься голосно пустиня з її містами, оселі, де живе Кедар! Нехай ликують тії, що живуть на скелях, нехай радісно з вершин гірських гукають!

¹² Нехай воздають Господові славу, хвалу його на островах хай розголосять!

¹³ Господь виходить, немов велет; неначе воїн, розбуджує завзяття; дає воєнний клич, гукає і витязем на ворогів виступає.

¹⁴ Я мовчав довго, не говорив, я стримував себе. Але тепер кричатиму, наче породілля, стогнучи й задихуючись тяжко.

¹⁵ Я спустошу гори й пагорби, я висушу всю їхню зелень, я з рік зроблю пустиню, я висушу озера.

¹⁶ Я поведу сліпих незнаним для них шляхом, спрямую їх невідомими їм стежками. Я перед ними темряву оберну на світло, криві дороги — на прості. Таке я їм учиню, нічого не пропущу.

¹⁷ Вони повернуться назад, окриті великим соромом, вони, що на кумирів уповали та до бовванів казали: Ви боги наші!

¹⁸ Слухайте, глухі! Глядіть, сліпі, дивіться! 19. А хто сліпий, як не слуга мій і хто глухий, як не посланець мій якого я посилаю? Хто такий сліпий як друг мій, глухий, як раб Господній?

¹⁹ Багато бачив ти, та не зауважив; ти відкрив вуха, але не чув нічого.

²⁰ Господь зволив, заради своєї правди, звеличити й прославити закон свій.

²¹ Та це народ пограбований, обдертий; усіх їх кинуто в печери, заховано в темницях. Їх грабують, а визволителя немає; їх обдирають, а нікому сказати: Віддай!

²² А хто з-поміж вас це чує, вважає та міркує, що з того буде?

²³ Хто видав Якова на грабунок, Ізраїля — дряпіжникам? Хіба ж то не Господь, що проти нього ми згрішили, його дорогами ходити не хотіли, не слухали його закону?

²⁴ Тому й вилив на нього обурення свого гніву і лють війни. Вона палала кругом нього, та йому ні гадки; вона його палила, та йому байдуже.