Hebrews 10

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 For the law having a shadow of the good things to come, not the very image of the things; by the selfsame sacrifices which they offer continually every year, can never make the comers thereunto perfect:	1 Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.
2 For then they would have ceased to be offered: because the worshippers once cleansed should have no conscience of sin any longer:	2 Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?
3 But in them there is made a commemoration of sins every year.	3 Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,
4 For it is impossible that with the blood of oxen and goats sin should be taken away.	4 бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.
5 Wherefore when he cometh into the world, he saith: Sacrifice and oblation thou wouldest not: but a body thou hast fitted to me:	5 Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.
6 Holocausts for sin did not please thee.	6 Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.
7 Then said I: Behold I come: in the head of the book it is written of me: that I should do thy will, O God.	7 Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»
8 In saying before, Sacrifices, and oblations, and holocausts for sin thou wouldest not, neither are they pleasing to thee, which are offered according to the law.	8 Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:
9 Then said I: Behold, I come to do thy will, O God: he taketh away the first, that he may establish that which followeth.	9 «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.
10 In the which will, we are sanctified by the oblation of the body of Jesus Christ once.	10 Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.
11 And every priest indeed standeth daily ministering, and often offering the same sacrifices, which can never take away sins.	11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.
12 But this man offering one sacrifice for sins, for ever sitteth on the right hand of God,	12 Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,
13 From henceforth expecting, until his enemies be made his footstool.	13 чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.
14 For by one oblation he hath perfected for ever them that are sanctified.	14 Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.
15 And the Holy Ghost also doth testify this to us. For after that he said:	15 Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:
16 And this is the testament which I will make unto them after those days, saith the Lord. I will give my laws in their hearts, and on their minds will I write them:	16 «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.
17 And their sins and iniquities I will remember no more.	17 Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»
18 Now where there is a remission of these, there is no more an oblation for sin.	18 А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.
19 Having therefore, brethren, a confidence in the entering into the holies by the blood of Christ;	19 Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині,
20 A new and living way which he hath dedicated for us through the veil, that is to say, his flesh,	20 який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом,
21 And a high priest over the house of God:	21 і маючи великого священика над Божим домом,
22 Let us draw near with a true heart in fulness of faith, having our hearts sprinkled from an evil conscience, and our bodies washed with clean water.	22 приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою.
23 Let us hold fast the confession of our hope without wavering (for he is faithful that hath promised),	23 Держімо непохитне визнання надії, — бо той, хто обіцяв, вірний.
24 And let us consider one another, to provoke unto charity and to good works:	24 І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих;
25 Not forsaking our assembly, as some are accustomed; but comforting one another, and so much the more as you see the day approaching.	25 не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день.
26 For if we sin wilfully after having the knowledge of the truth, there is now left no sacrifice for sins,	26 Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви,
27 But a certain dreadful expectation of judgment, and the rage of a fire which shall consume the adversaries.	27 а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників.
28 A man making void the law of Moses, dieth without any mercy under two or three witnesses:	28 Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках.
29 How much more, do you think he deserveth worse punishments, who hath trodden under foot the Son of God, and hath esteemed the blood of the testament unclean, by which he was sanctified, and hath offered an affront to the Spirit of grace?	29 Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?
30 For we know him that hath said: Vengeance belongeth to me, and I will repay. And again: The Lord shall judge his people.	30 Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій.
31 It is a fearful thing to fall into the hands of the living God.	31 Страшно впасти в руки Бога живого!»
32 But call to mind the former days, wherein, being illuminated, you endured a great fight of afflictions.	32 Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань:
33 And on the one hand indeed, by reproaches and tribulations, were made a gazingstock; and on the other, became companions of them that were used in such sort.	33 ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали.
34 For you both had compassion on them that were in bands, and took with joy the being stripped of your own goods, knowing that you have a better and a lasting substance.	34 Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне.
35 Do not therefore lose your confidence, which hath a great reward.	35 Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду.
36 For patience is necessary for you; that, doing the will of God, you may receive the promise.	36 Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.
37 For yet a little and a very little while, and he that is to come, will come, and will not delay.	37 Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.
38 But my just man liveth by faith; but if he withdraw himself, he shall not please my soul.	38 А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.
39 But we are not the children of withdrawing unto perdition, but of faith to the saving of the soul.	39 Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.