Йоіл 2

¹ Затрубіте в ріг на Сіоні, вдарте на моїй святій горі на тривогу! Нехай тремтять усі мешканці краю, бо надходить день Господній, бо він близько!

² День темряви й пітьми, день хмари й густої мряки. Немов зірниця, розкидається по горах народ численний, сильний, якого не бувало споконвіку і після нього більш не буде аж до років найдальших родів.

³ Поперед нього вогонь пожирає, а позад нього полум’я палить. Край мов райський сад, поперед нього, а позад нього — пустиня гола. Ніщо не може утекти від нього!

⁴ З виду він, наче коні, мов рисаки, — так вони женуться.

⁵ Скачуть по верхів’ях гір із гуком, немов від колісниць, і з трісканням, неначе полум’я вогню палкого, що стерню пожирає, немов потужне військо, вишикуване до бою.

⁶ Побачать його — і тремтять народи, у всіх обличчя бліднуть.

⁷ Вони кидаються, немов лицарі, лізуть на мури, мов вояки. Кожен своїм путтям прямує, ніхто з своєї стежки не звертає.

⁸ Не штовхає один одного, кожен своїм шляхом простує. Вони кидаються крізь стріли, й це їм не шкодить.

⁹ На місто нападають, біжать на мури, вдираються у доми, влізають через вікна, мов злодії.

¹⁰ Земля трясеться перед ними, тремтить небо. Затьмарюються сонце й місяць, світло зір гасне.

¹¹ Господь гримить перед своїм військом, бо його табір превеликий; бо сильний той, хто виконує його волю, бо великий день Господній і страшний вельми. Хто може його витримати?

¹² Але ще й тепер, — слово Господнє, — поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі.

¹³ Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа» Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, — і уболіває над нещастям.

¹⁴ Хто зна, чи не пожаліє він знову і не залишить по собі благословення, офіри й ливні жертви Господеві, Богові вашому?

¹⁵ Трубіть у ріг на Сіоні, призначте піст, скличте святкові збори!

¹⁶ Зберіть народ, скличте громаду! Старих згромадьте, зберіть дітей і немовлят при грудях! Хай вийде молодий з покою свого, і молода — з комори.

¹⁷ Хай між притвором і між жертовником плачуть священики, слуги Господні, і нехай кажуть: «Пожалій, Господи, народ твій! Не видавай твою спадщину на наругу, щоб не глумилися над нею погани. Чому мали б між народами говорити: Де Бог їхній?»

¹⁸ Тоді Господь почав ревнувати за свій край і пощадив народ свій.

¹⁹ І відповів Господь і сказав своєму народові: «Ось я пошлю вам хліб, вино й олію, і ви насититеся ними. Я вас не видам більш поганам на наругу.

²⁰ Північного — я відверну від вас далеко, і прожену його в землю суху та спустошену: крило його переднє до східнього моря, а заднє — до західнього моря. І здійметься від нього сморід, і сопух піде від нього вгору, бо величався вельми.»

²¹ Не бійся, краю! Радуйся й веселися, бо Господь учинив велике!

²² Не бійтеся, тварини в полі, бо пасовиська у степу зазеленіли знову, бо дерево приносить плід свій, смоківниця й виноград дають урожай свій.

²³ Сини Сіону, радуйтеся й веселіться Господом, Богом вашим, бо він дає вам раннього дощу по правді; він посилає дощ вам, дощ ранній і дощ пізній, як і перше.

²⁴ Токи будуть пшениці повні, а тискарні будуть переливатись вином та олією.

²⁵ Я поверну вам ті роки, які пожерла сарана, черва, хробаки та гусіль, — моє велике військо, що я на вас наслав був.

²⁶ Ви їстимете досхочу, донаситу, і славитимете ім’я Господа, Бога вашого, що так учинив дивно з вами. Народ мій не зазнає сорому ніколи.

²⁷ Ви зрозумієте, що я посеред Ізраїля і що я — Господь, Бог ваш, і іншого немає. Народ мій не зазнає сорому повіки.