Пісня Пісень 4

¹ Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої — голубки, за твоїм покривалом. Твоє волосся, мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір.

² Зуби твої, мов стрижених овець отара, що з купелі виходять. Кожний з них має свою пару, ані одному її не бракує.

³ Немов кармазинова стьожка, твої губи й твоя бесіда мила. Немов розрізане надвоє яблуко гранатове — твої скроні, за твоїм покривалом.

⁴ Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв. Тисяча щитів на ній повисло, усе зброя відважних.

⁵ Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці, які серед лілей пасуться.

⁶ Покіль день дише холодочком і тіні утікають, зійду собі на гору мірри, на ладану горбочок.

⁷ Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі!

⁸ Ходи з Ливану, о дружино! Ходи, прилинь з Ливану; Поглянь з Амана-верховини із верховини Сеніру та Хермону — з барлогів лев’ячих, з гір леопардових.

⁹ Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста!

¹⁰ Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино! Які ж бо твої любощі хороші! Понад вино! І запах твоїх пахощів понад усі бальзами.

¹¹ З уст твоїх крапле медом, о дружино, мед і молоко у тебе під язиком, і запах твоїх шат, немов запах Ливану.

¹² Садок замкнений, моя сестра-дружина, садок замкнений, криниця під печаттю.

¹³ Твої протоки зрошують сад гранатовий, де овочі препишні, квітучий кипр та троянди.

¹⁴ Нард і шафран, пахуча троща й цинамон, усі дерева кадильні. Мірра, алое й усі бальзами щонайліпші.

¹⁵ Ти джерело садів, криниця води живої; потоки, що з Ливану ринуть!

¹⁶ Здіймись, північний вітре! Прилинь і ти, південний! Повій на сад мій, щоб його запахи рознеслись! Нехай мій любий увійде в сад свій, та споживає плоди його препишні.