| 1 וַיִּזְכֹּר אֱלֹהִים אֶת־נֹחַ וְאֵת כָּל־הַחַיָּה וְאֶת־כָּל־הַבְּהֵמָה אֲשֶׁר אִתֹּו בַּתֵּבָה וַיַּעֲבֵר אֱלֹהִים רוּחַ עַל־הָאָרֶץ וַיָּשֹׁכּוּ הַמָּיִם | 1 Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати. |
| 2 וַיִּסָּכְרוּ מַעְיְנֹת תְּהֹום וַאֲרֻבֹּת הַשָּׁמָיִם וַיִּכָּלֵא הַגֶּשֶׁם מִן־הַשָּׁמָיִם | 2 Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився. |
| 3 וַיָּשֻׁבוּ הַמַּיִם מֵעַל הָאָרֶץ הָלֹוךְ וָשֹׁוב וַיַּחְסְרוּ הַמַּיִם מִקְצֵה חֲמִשִּׁים וּמְאַת יֹום | 3 Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п’ятдесят днів, опали; |
| 4 וַתָּנַח הַתֵּבָה בַּחֹדֶשׁ הַשְּׁבִיעִי בְּשִׁבְעָה־עָשָׂר יֹום לַחֹדֶשׁ עַל הָרֵי אֲרָרָט | 4 і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. |
| 5 וְהַמַּיִם הָיוּ הָלֹוךְ וְחָסֹור עַד הַחֹדֶשׁ הָעֲשִׂירִי בָּעֲשִׂירִי בְּאֶחָד לַחֹדֶשׁ נִרְאוּ רָאשֵׁי הֶהָרִים | 5 А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. |
| 6 וַיְהִי מִקֵּץ אַרְבָּעִים יֹום וַיִּפְתַּח נֹחַ אֶת־חַלֹּון הַתֵּבָה אֲשֶׁר עָשָׂה | 6 По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, |
| 7 וַיְשַׁלַּח אֶת־הָעֹרֵב וַיֵּצֵא יָצֹוא וָשֹׁוב עַד־יְבֹשֶׁת הַמַּיִם מֵעַל הָאָרֶץ | 7 і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. |
| 8 וַיְשַׁלַּח אֶת־הַיֹּונָה מֵאִתֹּו לִרְאֹות הֲקַלּוּ הַמַּיִם מֵעַל פְּנֵי הָאֲדָמָה | 8 Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. |
| 9 וְלֹא־מָצְאָה הַיֹּונָה מָנֹוחַ לְכַף־רַגְלָהּ וַתָּשָׁב אֵלָיו אֶל־הַתֵּבָה כִּי־מַיִם עַל־פְּנֵי כָל־הָאָרֶץ וַיִּשְׁלַח יָדֹו וַיִּקָּחֶהָ וַיָּבֵא אֹתָהּ אֵלָיו אֶל־הַתֵּבָה | 9 Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. |
| 10 וַיָּחֶל עֹוד שִׁבְעַת יָמִים אֲחֵרִים וַיֹּסֶף שַׁלַּח אֶת־הַיֹּונָה מִן־הַתֵּבָה | 10 Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. |
| 11 וַתָּבֹא אֵלָיו הַיֹּונָה לְעֵת עֶרֶב וְהִנֵּה עֲלֵה־זַיִת טָרָף בְּפִיהָ וַיֵּדַע נֹחַ כִּי־קַלּוּ הַמַּיִם מֵעַל הָאָרֶץ | 11 І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. |
| 12 וַיִּיָּחֶל עֹוד שִׁבְעַת יָמִים אֲחֵרִים וַיְשַׁלַּח אֶת־הַיֹּונָה וְלֹא־יָסְפָה שׁוּב־אֵלָיו עֹוד | 12 Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. |
| 13 וַיְהִי בְּאַחַת וְשֵׁשׁ־מֵאֹות שָׁנָה בָּרִאשֹׁון בְּאֶחָד לַחֹדֶשׁ חָרְבוּ הַמַּיִם מֵעַל הָאָרֶץ וַיָּסַר נֹחַ אֶת־מִכְסֵה הַתֵּבָה וַיַּרְא וְהִנֵּה חָרְבוּ פְּנֵי הָאֲדָמָה | 13 На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, — аж ось поверхня землі була суха, |
| 14 וּבַחֹדֶשׁ הַשֵּׁנִי בְּשִׁבְעָה וְעֶשְׂרִים יֹום לַחֹדֶשׁ יָבְשָׁה הָאָרֶץ׃ ס | 14 а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. |
| 15 וַיְדַבֵּר אֱלֹהִים אֶל־נֹחַ לֵאמֹר | 15 Тоді Бог сказав до Ноя: |
| 16 צֵא מִן־הַתֵּבָה אַתָּה וְאִשְׁתְּךָ וּבָנֶיךָ וּנְשֵׁי־בָנֶיךָ אִתָּךְ | 16 Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. |
| 17 כָּל־הַחַיָּה אֲשֶׁר־אִתְּךָ מִכָּל־בָּשָׂר בָּעֹוף וּבַבְּהֵמָה וּבְכָל־הָרֶמֶשׂ הָרֹמֵשׂ עַל־הָאָרֶץ [הֹוצֵא כ] (הַיְצֵא ק) אִתָּךְ וְשָׁרְצוּ בָאָרֶץ וּפָרוּ וְרָבוּ עַל־הָאָרֶץ | 17 Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі. |
| 18 וַיֵּצֵא־נֹחַ וּבָנָיו וְאִשְׁתֹּו וּנְשֵׁי־בָנָיו אִתֹּו | 18 І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. |
| 19 כָּל־הַחַיָּה כָּל־הָרֶמֶשׂ וְכָל־הָעֹוף כֹּל רֹומֵשׂ עַל־הָאָרֶץ לְמִשְׁפְּחֹתֵיהֶם יָצְאוּ מִן־הַתֵּבָה | 19 Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. |
| 20 וַיִּבֶן נֹחַ מִזְבֵּחַ לַיהוָה וַיִּקַּח מִכֹּל ׀ הַבְּהֵמָה הַטְּהֹורָה וּמִכֹּל הָעֹוף הַטָּהֹר וַיַּעַל עֹלֹת בַּמִּזְבֵּחַ | 20 Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. |
| 21 וַיָּרַח יְהוָה אֶת־רֵיחַ הַנִּיחֹחַ וַיֹּאמֶר יְהוָה אֶל־לִבֹּו לֹא־אֹסִף לְקַלֵּל עֹוד אֶת־הָאֲדָמָה בַּעֲבוּר הָאָדָם כִּי יֵצֶר לֵב הָאָדָם רַע מִנְּעֻרָיו וְלֹא־אֹסִף עֹוד לְהַכֹּות אֶת־כָּל־חַי כַּאֲשֶׁר עָשִׂיתִי | 21 Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. |
| 22 עֹד כָּל־יְמֵי הָאָרֶץ זֶרַע וְקָצִיר וְקֹר וָחֹם וְקַיִץ וָחֹרֶף וְיֹום וָלַיְלָה לֹא יִשְׁבֹּתוּ | 22 Покіль земля землею, — сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути. |
