Міхей 7

¹ Горе мені, бо я став, мов останні літні плоди, немов той виноград по винозборі: ані однієї ягідки, щоб з’їсти, ані однієї спілої вчасно смокви, яких прагну.

² Побожні зникли з краю, нема між людьми справедливих; на кров усі роблять засідки; один на одного сіті закидає.

³ До зла їхні руки спритні; князь вимагає, суддя чинить розправу за хабар, вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить.

⁴ Найліпший з них, неначе тернина, найправедніший — немов пліт з колючок. День, оповіщений твоїми вартовими, — твоя кара — настає; тепер прийде на них тривога.

⁵ Не довіряйте другові, на приятеля не звіряйтесь, ба й перед тією, що лежить на твоїм лоні, стережи двері уст твоїх.

⁶ Бо син батька зневажає, дочка повстає на матір, невістка на свекруху, і кожному його домашні — вороги.

⁷ Я ж на Господа буду споглядати, надіятись на Бога мого спасіння, і мій Бог мене почує.

⁸ Не тішся надо мною, о мій вороже, бо хоч я впав, але я встану; хоч перебуваю в темряві, — Господь є моє світло.

⁹ Я буду гнів Господній нести, бо я згрішив супроти нього, аж доки не розсудить мою справу, не вчинить суду надо мною. Він виведе мене на світло, я побачу його справедливість.

¹⁰ Тоді мій ворог те побачить і сором його окриє — його, що говорив до мене: «Де Господь, Бог твій?» Очі мої дивитимуться на нього; тепер його будуть топтати, немов на вулиці грязюку.

¹¹ День будування твоїх мурів — той день буде усунений далеко.

¹² Того дня прийдуть до тебе від Ашшуру аж по міста Єгипту, від Тиру аж по Річку, від моря й до моря, від гори аж по гору.

¹³ Земля стане пустинею через своїх мешканців, з-за їхніх учинків.

¹⁴ Паси народ твій ґирлиґою твоєю, овець спадщини твоєї, що самі перебувають у лісі серед саду. Нехай собі пасуться у Башані та Гілеаді, як то було за днів днедавніх!

¹⁵ Як за днів виходу з Єгипту, яви нам предивні речі.

¹⁶ Народи те побачать і засоромляться, дарма, що такі сильні; на уста покладуть собі руку, вуха в них оглухнуть.

¹⁷ Вони будуть лизати порох, мов гадюка; немов тваринки, що по землі в’ються, вони, тремтівши, повилазять із своїх притулків; прийдуть зо страхом до Господа, Бога нашого, — тебе будуть боятись.

¹⁸ Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя.

¹⁹ Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні.

²⁰ Ти явиш твою вірність Яковові, твою ласку Авраамомі, як ти поклявсь був батькам нашим ще за днів днедавніх.