Плач Єремії 4

¹ Як потемніло золото, ой, як змінилося золото найліпше! Розкидане святе каміння по рогах усіх вулиць!

² Сини Сіону дорогії, що їх, немов щире золото, цінували, — ось мають вартість глиняного посуду, роботи ганчарських рук!

³ Навіть шакали дають груди, своїх щеняток годують; дочка ж мого народу стала жорстока, мов струсі в пустині.

⁴ Язик від спраги в немовлятка до піднебіння прилипає; маленькі дітки просять хліба, та нікому їм дати.

⁵ Хто споживав ласощі, по вулицях із голоду умліває; а хто на пурпурі був вихований, той тулиться до гною.

⁶ Безбожність бо дочки народу мого більша, ніж гріх Содому, який зруйновано за хвилину, і руки над тим не трудились.

⁷ Князі його були над сніг чистіші, вони були від молока біліші, тіло в них було рум’яне над коралі, сафір — їхня шкіра.

⁸ Обличчя їхнє стало чорніше за вугіль, на вулиці їх не впізнати; шкіра в них до кісток прилипла, засохла, немов задеревіла.

⁹ Ліпше тим, що від меча полягли, ніж тим, що з голоду загинули; бо ці конали, виснажені, від нестачі плодів з поля.

¹⁰ Своїми ж руками ніжні жінки варили власних дітей, що для них за їжу стали тоді, як гинули дочки народу мого.

¹¹ Виладував Господь своє обурення; він вилив палкий гнів свій, запалив вогонь на Сіоні, який пожер його основи.

¹² Не вірили царі землі й усі мешканці світу, що супостат і ворог увійде в ворота єрусалимські.

¹³ А все те за гріхи його пророків, за його священиків переступи, що серед нього проливали кров праведників.

¹⁴ Вони, немов сліпі, вулицями блукали, заплямлені кров’ю, так що не можна було приторкнутись до їхньої одежі.

¹⁵ «Геть! Нечистий!» — до них кричали. «Геть, геть, не приторкайтесь!» І якщо втікали, блукаючи між народами, не сміли там проживати.

¹⁶ Сам Господь порозсівав їх, щоб на них більш не глядіти. Не було до священиків поваги, ані до старших милосердя.

¹⁷ Досі виснажуються наші очі, сподіваючись на ту марну допомогу; з наших башт ми виглядали за народом, що не міг спасти нас.

¹⁸ І вони підглядали наші кроки, так, що ми не могли ходити по майданах. Близько кінець наш, сповнились дні наші, бо надійшов кінець наш!

¹⁹ Ті, що нас гнали, були прудкіші, ніж орли попід небесами; вони по горах за нами гнались, у пустині на нас засідали.

²⁰ Дух наших ніздер, помазаник Господній, потрапив у їхні ями. Про нього ми казали: «Під його тінню житимемо посеред народів.»

²¹ Радуйся й веселись, дочко едомська, що живеш у краї Уц! Прийде й до тебе чаша, вп’єшся і ти та й засвітиш тілом.

²² Скінчилась кара за твоє беззаконство, о дочко сіонська, він не займе тебе більше в полон! Твої ж провини, о дочко едомська, і гріхи твої викриє він, покарає!