І Царів 8

¹ Тоді Соломон скликав до себе в Єрусалим усіх старших Ізраїля, усіх голів над колінами і князів ізраїльських родин, щоб перенести кивот Господнього союзу з Давидгороду, тобто з Сіону.

² Усі ізраїльські мужі зібрались до Соломона на свято в місяці Етанім, що був сьомий місяць.

³ Як же прибули старші Ізраїля, священики взяли кивот,

⁴ і понесли кивот Господній і намет зборів з усім святим посудом, що був у наметі. Священики й левіти несли їх.

⁵ Цар же Соломон і вся ізраїльська громада, що зібралась коло нього перед кивотом, жертвували з ним волів і овець, — стільки, що їм не було ні числа, ні ліку.

⁶ Священики внесли кивот Господнього завіту на його місце, в дебір храму, у всесвяте, під крила херувимів,

⁷ бо херувими простягали крила над місцем кивота і покривали зверху кивот та його носила.

⁸ А носила були такі довгі, що їх кінці можна було бачити з святині перед всесвятим, але знадвору не було їх видко. Вони там зостаються по цей день.

⁹ В ковчезі не було нічого, крім двох кам’яних таблиць, що там поклав Мойсей на Хориві, коли уклав був Господь союз із синами Ізраїля по виході їх з Єгипетської землі.

¹⁰ Як же священики вийшли з святині, сповнила хмара храм Господній,

¹¹ так що священики через хмару не могли там стояти й служити службу; слава бо Господня сповнила храм Господній.

¹² Тоді Соломон промовив: («Господь установив на небі сонце), а сам захотів у мряці пробувати.

¹³ Тим я й спорудив тобі дім на мешкання, місце, де ти повіки будеш жити.»

¹⁴ І обернувся цар лицем, і поблагословив усю ізраїльську громаду, під час коли ізраїльська громада стояла,

¹⁵ і сказав: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що виконав власною рукою те, що обіцяв був своїми устами моєму батькові Давидові, коли сказав був:

¹⁶ З того часу, як вивів я народ мій, Ізраїля, з Єгипту, не вибрав я міста ні в одному з колін Ізраїля, щоб мені збудовано дім, де перебувало б моє ім’я, а вибрав Єрусалим, щоб там перебувало моє ім’я, і вибрав Давида, щоб він був над моїм народом Ізраїлем.

¹⁷ Вже в мого батька Давида було на думці збудувати храм імені Господа, Бога Ізраїля,

¹⁸ та Господь сказав моєму батькові Давидові: Що ти задумав збудувати дім моєму імені, це добра в тебе думка,

¹⁹ тільки ж не тобі будувати мені дім, а твоєму синові, що вийде з твого лона, — той збудує храм імені моєму, —

²⁰ Господь справдив своє слово що сказав був: я бо вступив на місце Давида, мого батька, і сів на престолі Ізраїля, як сказав Господь, і збудував храм імені Господа, Бога Ізраїля,

²¹ і приладив місце на кивот, в якім є (свідоцтво) союзу Господнього, що він, Господь, уклав з нашими батьками, як вивів їх з Єгипетської землі.»

²² Став Соломон перед Господнім жертовником, перед усією громадою Ізраїля, зняв руки до неба

²³ і промовив: «Господи, Боже Ізраїля! Нема Бога, що був би тобі рівня, ні на небі вгорі, ні на землі внизу. Ти бережеш завіт і милость слугам твоїм, що ходять перед тобою усім серцем.

²⁴ Ти додержав слузі твоєму Давидові, моєму батькові, те, що обіцяв йому і що устами твоїми промовив, — те сьогодні справдив рукою твоєю,

²⁵ Тепер же, Господи, Боже Ізраїля, дотримай слузі твоєму Давидові, моєму батькові, те, що обіцяв йому словами: Не переведеться у тебе передо мною той, що сидітиме на престолі Ізраїля, як тільки сини твої вважатимуть на свої вчинки та ходитимуть передо мною, як ти ходив передо мною.

²⁶ Отже тепер, Боже Ізраїля, нехай справдиться, прошу, твоя обіцянка, що ти дав слузі твоєму Давидові, моєму батькові!

²⁷ Чи ж Богові бо справді жити на землі? Таже ж небо і небо небес не можуть тебе вмістити! А що вже цей храм, що я збудував тобі!

²⁸ Однак зглянься, Господи, мій Боже, на молитву й на благання слуги твого й вислухай взивання та мольбу, якими слуга твій оце сьогодні тебе молить.

²⁹ Нехай очі твої споглядають уночі й удень на храм цей, на місце, про яке ти сказав: Ім’я моє буде там! — Вислухай молитву, якою слуга твій молитиметься на цьому місці!

³⁰ Вислухай, благання слуги твого і народу твого, Ізраїля, коли вони будуть молитися на цьому місці. Вислухай з місця, де ти перебуваєш, з неба; вислухай і прости.

³¹ Коли хтось провиниться перед своїм ближнім, і той візьме на себе клятву, щоб спонукати й другого поклястися і він прийде, щоб поклястися перед твоїм жертовником у цім храмі,

³² то ти вислухай з неба і вчини суд над слугами твоїми: осуди винного, обернувши його переступ на його ж голову, а безвинного виправдай, воздавши йому за його правдою.

³³ Коли твій народ Ізраїль буде розгромлений ворогом за гріхи перед тобою і повернеться до тебе та й стане хвалити ім’я твоє, та молитися й тебе благати в цьому домі,

³⁴ то ти вислухай з неба і прости гріхи твого народу Ізраїля, і приведи їх назад у землю, що ти дав батькам їхнім.

³⁵ Коли небо буде замкнене і не буде дощу за те, що согрішили проти тебе, і коли будуть молитись на цьому місці і хвалити твоє ім’я і каятись у своїх гріхах, бо ти їх упокорив,

³⁶ то ти вислухай з неба і прости гріхи слуг твоїх і народу твого, Ізраїля. Вкажи їм добру путь, щоб нею простували, і пошли дощ на твою землю, що її дав ти твоєму народові у спадщину.

³⁷ Коли настане голод на землі або чума, або посуха, або іржа, або сарана, або черва, коли ворог тіснитиме його у власних воротях у його краї, або буде якась біда чи якась хвороба, —

³⁸ всяку молитву, всяке благання чи то окремої людини, а чи всього народу твого, Ізраїля, коли хтось із них почує біль у серці і простягне руки свої до цього храму, —

³⁹ то ти вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, і прости; вчини й відплати кожному за його заслугою, ти, що знаєш його серце, — ти бо єдиний знаєш серце всіх синів людських, —

⁴⁰ щоб вони боялись тебе по всі дні, покіль житимуть на землі, що ти дав батькам нашим.

⁴¹ Навіть як і чужинець, що не з твого народу, Ізраїля, прийде з далекого краю задля імени твого, —

⁴² бо чути буде скрізь про твоє велике ім’я, про твою руку потужну і про твоє простягнуте рам’я, — як він прийде та й стане молитись у цім храмі,

⁴³ то ти вислухай його з неба, з місця, де перебуваєш, і вчини все, чого чужинець проситиме у тебе, щоб усі народи на землі знали ім’я твоє та мали страх, як твій народ Ізраїль, та щоб зрозуміли, що твоє ім’я покоїться на цім храмі, що я збудував.

⁴⁴ Коли народ твій вийде на війну проти ворога свого шляхом, яким його пошлеш, і молитиметься Господеві, повернувшись до міста, що ти вибрав, і до храму, який я збудував для імени твого,

⁴⁵ то вислухай з неба його молитву і його благання, і заступися за його правом.

⁴⁶ Коли ж согрішать проти тебе, — нема бо чоловіка, що не грішив би, — і ти, розгнівавшись на них, видаси їх на поталу ворогові і той займе їх у полон та й відведе їх у ворожу землю, чи то далеко чи близько,

⁴⁷ і вони схаменуться в землі, куди їх зайнято в полон, і навернуться і будуть молитись до тебе у землі тих, що їх полонили, і говорити: Ми согрішили, ми вчинили несправедливо, ми робили зле! —

⁴⁸ і коли обернуться до тебе усім своїм серцем й усією душею своєю в ворожій землі, куди їх зайнято в полон, і молитимуться до тебе, звернувшись до землі, що ти дав батькам їхнім, до міста, що ти вибрав, і до храму, що я збудував для імени твого, —

⁴⁹ то вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, їхню молитву і їх благання, і вчини їм правду.

⁵⁰ Прости тоді твоєму народові, що согрішив проти тебе, усі його провини проти тебе і нехай змилуються над ними ті, що зайняли їх у полон, і змилосердяться над ними,

⁵¹ бо вони — народ твій і твоя спадщина, що ти вивів з Єгипту, з залізної печі.

⁵² Нехай очі твої будуть відкриті на благання слуги твого і на благання народу твого, Ізраїля, щоб вислуховувати їх завжди, коли взиватимуть до тебе,

⁵³ бо ти їх виділив собі як спадкоємство з-між усіх народів на землі, як об’явив через слугу твого Мойсея, коли виводив, Владико Господи, батьків наших з Єгипту.»

⁵⁴ Як скінчив Соломон усю цю молитву й це благання до Господа, встав з-перед Господнього жертовника, де стояв навколішках з простягнутими до неба руками,

⁵⁵ і, стоячи, поблагословив голосно всю громаду Ізраїля такими словами:

⁵⁶ «Благословен Господь, що дав народові своєму Ізраїлю спокій, повнотою так, як обіцяв був. Ні одне слово не зосталось марним з усіх тих прекрасних обітниць, що дав через раба свого Мойсея.

⁵⁷ Нехай же буде з нами Бог наш, як був і з нашими батьками. Нехай нас не покидає, нехай нас не відштовхує!

⁵⁸ Нехай нахилить наші серця до себе, щоб ми ходили його путями та пильнували його заповіді, його установи та його закони, що заповідав батькам нашим.

⁵⁹ Нехай ці слова, що я промовив у молитві перед Господом, будуть приявні вдень і вночі перед Господом, Богом нашим, щоб він день-у-день творив правду своєму слузі й своєму народові Ізраїлеві,

⁶⁰ щоб усі народи на землі зрозуміли, що тільки Господь — Бог, і ніхто інший.

⁶¹ Нехай наше серце буде суцільно віддане Господеві, Богу нашому, щоб ми ходили в його установах і пильнували його заповіді, як сьогодні.»

⁶² Після цього цар і ввесь Ізраїль принесли жертви перед Господом.

⁶³ Соломон приніс у мирну жертву Господеві 22 000 волів і 120 000 овець. Так цар і ввесь Ізраїль посвятили храм Господній.

⁶⁴ Того дня цар освятив середню частину двору перед храмом Господнім, бо там приніс він усепалення й офіри та жир мирних жертв, тому що мідяний жертовник, який стояв перед Господом, був надто малий, щоб умістити всепалення, офіри й тук мирних жертв.

⁶⁵ І справив Соломон того часу свято, і ввесь Ізраїль з ним, — величезний збір, що зійшовся від входу Хамату аж до єгипетського потоку, перед Господом, Богом нашим, 7 день, (а потім ще 7 день — 14 разом).

⁶⁶ На восьмий же день він відпустив народ. Вони хвалили царя й розійшлися по хатах, веселі та раді серцем з-за всього добра, що Господь учинив своєму слузі Давидові й своєму народові Ізраїлеві.