ІІ Самуїла 13

¹ По тому ж сталось таке. Була в Авесалома, сина Давида, сестра вродлива, на ім’я Тамар, і закохався в неї Амнон, син Давида.

² І мучивсь Амнон, що аж занедужав через свою сестру Тамар, бо вона була дівицею, й Амнонові здавалось неможливим зробити їй будь-що.

³ А був у Амнона приятель, на ім’я Йонадав, син Шімеа, брата Давида, і був Йонадав чоловік вельми хитрий.

⁴ І спитав його: «Чого то ти, царевичу, кожного дня такий пригнічений? Невже мені не скажеш?» Амнон же йому: «Люблю Тамар, сестру мого брата Авесалома.»

⁵ На те Йонадав до нього каже: «Лягай у ліжко та вдай недужого, і як твій батько прийде навідатись до тебе, ти йому скажеш: Нехай моя сестра Тамар прийде та дасть мені щонебудь з’їсти: зготує перед очима у мене страву, щоб я бачив і їв з рук її.»

⁶ Ліг Амнон і вдав недужого. Коли прийшов цар на нього подивитись, Амнон до царя мовив: «Нехай моя сестра Тамар прийде й зготує перед моїми очима кілька медяників, і я їх з’їм з її руки.»

⁷ І послав Давид до дому до Тамарі сказати їй: «Піди до дому твого брата Амнона й зготуй йому їжу.»

⁸ Тоді пішла Тамар до дому Амнона, брата свого, що лежав у ліжку; взяла муки, замісила й зготувала перед очима у нього медяники та й спекла їх.

⁹ Потім узяла пательню й випорожнила перед ним. Він, однак, не хотів їсти й повелів: «Виведіть усіх геть від мене!» І як усі повиходили від нього,

¹⁰ Амнон каже до Тамарі: «Принеси їжу в кімнату, щоб я міг поживитися з твоєї руки. Взяла Тамар медяники, що зготувала, й принесла їх Амнонові, братові своєму досередини в кімнату.

¹¹ Як вона подавала йому їсти, він ухопив її та й каже до неї: „Ходи, лягай зі мною, моя сестро!“

¹² Вона йому відповіла: „Ні, мій брате! Не безчесть мене, бо так в Ізраїлі не водиться! Не чини такого божевілля!

¹³ Куди я понесу мій сором? Та й ти будеш неначе який безчесний в Ізраїлі! Тому поговори лишень з царем, він мене тобі не відмовить.“

¹⁴ Він же не хотів слухати її голосу, але насильно її знечестив, лігши з нею.

¹⁵ Після того Амнон зненавидів її вельми глибокою ненавистю, — ненависть, якою її зненавидів, була більша за любов, що почував був до неї, — і сказав їй: „Уставай! Геть звідси!“

¹⁶ Вона ж до нього каже: „Ні, мій брате, проганяти мене — це гірша кривда, ніж перша, що ти мені заподіяв.“ Та він не хотів її слухати,

¹⁷ а кликнув хлопця, що був на послугах у нього, й велів: „Виведи її геть від мене й засунь двері за нею.“

¹⁸ Була ж на ній одежа з довгими рукавами, бо так колись вдягались царські дочки-дівиці. І її вивів слуга надвір і засунув двері за нею.

¹⁹ Тоді Тамар посипала собі пороху на голову й роздерла одежу з довгими рукавами, що мала на собі, і, схопивши голову в руки, пішла та, йдучи, ридала.

²⁰ Брат її Авесалом сказав до неї: „Чи не був твій брат Амнон із тобою? Але тепер, моя сестро, мовчи: він бо брат твій. Не бери собі цього до серця!“ І жила Тамар покинута в домі свого брата Авесалома.

²¹ Коли дізнався цар Давид про всю ту справу, то закипів гнівом, але він не докорив своєму синові Амнонові, якого він любив, бо то був його перворідень.

²² Авесалом не сказав Амнонові ні слова, ні доброго, ані злого, бо ненавидів Амнона за те, що знечестив його сестру Тамар.

²³ Сталося, що два роки пізніше Авесалом справляв стрижку овець в Ваал-Хацорі, що біля Ефраїму, і запросив Авесалом усіх царських синів.

²⁴ Прийшов Авесалом до царя та й каже: „Дивись, слуга твій справляє стрижку овець. Нехай же цар із слугами зволить прийти до слуги свого.“

²⁵ І відповів цар Авесаломові: „Ні, сину, не можемо всі тепер прийти, щоб тебе не обтяжувати.“ Той наполягав, та він не хотів іти, лише поблагословив його.

²⁶ Тоді Авесалом сказав: „Якщо ні, то, прошу, нехай принаймні мій брат Амнон іде з нами.“ Цар йому відповів: „Чого він має йти з тобою?“

²⁷ Як же Авесалом наполягав, він дозволив з ним піти Амнонові й усім царським синам. І справив Авесалом такий бенкет, наче царський бенкет.

²⁸ Авесалом слугам своїм наказав, мовивши: „Пильчуйте, коли Амнонові стане від вина весело на серці й коли я скажу вам: Вдарте на Амнона! — Тоді ви його вб’єте. Не бійтесь, це я даю вам наказ. Будьте відважні й покажіть себе хоробрими.“

²⁹ І розбавились слуги Авесалома з Амноном так, як велів їм Авесалом. Посхоплювались тоді усі царевичі, сіли кожен на свого мула верхи й повтікали.

³⁰ Були вони ще в дорозі, як дійшла до Давида чутка: „Повбивав Авесалом усіх царських синів, що ні один з них не зоставсь.“

³¹ Устав цар, роздер на собі одежу та й простерся на землі; усі його слуги, що стояли коло нього, також пороздирали одежі.

³² А Йонадав, син Шімеа, Давидового брата, так озвався, кажучи: „Нехай мій пан не думає, що помордовано всіх юнаків-царевичів, вбито тільки одного Амнона. В Авесалома було таке рішення вже з того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар.

³³ Тож нехай цар, мій володар, не бере собі до серця цієї вістки, що всі царевичі повбивані, бо забито тільки одного Амнона.“

³⁴ Авесалом утік. А юнак, що був на сторожі, підвів очі й дивиться: як багато людей іде Хоронаїм-дорогою, спускаючися схилом гори.

³⁵ Йонадав і каже до царя: „Ось біжать царські сини; як слуга твій сказав, так воно й є.“

³⁶ Ледве встиг він сказати це, як прибули царські сини, плачучи вголос; та й сам цар з усіма слугами теж ревно заплакав.

³⁷ Але Авесалом утік: пішов він до Талмая, Амігудового сина, гешурського царя. І оплакував Давид свого сина по всі дні.

³⁸ Авесалом же втік і пішов у Гешур, і перебував там три роки.

³⁹ І перестав цар Давид гніватись на Авесалома, бо розважився згодом по смерті Амнона.