Первое послание св. ап. Павла к Фессалоникийцам 2

Библия Синодальный перевод	Біблія
1 Вы сами знаете, братия, о нашем входе к вам, что он был не бездейственный;	1 Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;
2 но, прежде пострадав и быв поруганы в Филиппах, как вы знаете, мы дерзнули в Боге нашем проповедать вам благовестие Божие с великим подвигом.	2 але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.
3 Ибо в учении нашем нет ни заблуждения, ни нечистых [побуждений], ни лукавства;	3 Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.
4 но, как Бог удостоил нас того, чтобы вверить [нам] благовестие, так мы и говорим, угождая не человекам, но Богу, испытующему сердца наши.	4 Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.
5 Ибо никогда не было у нас перед вами ни слов ласкательства, как вы знаете, ни видов корысти: Бог свидетель!	5 Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!
6 Не ищем славы человеческой ни от вас, ни от других:	6 Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших, 7, хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,
7 мы могли явиться с важностью, как Апостолы Христовы, но были тихи среди вас, подобно как кормилица нежно обходится с детьми своими.	7 так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.
8 Так мы, из усердия к вам, восхотели передать вам не только благовестие Божие, но и души наши, потому что вы стали нам любезны.	8 Ви пам’ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.
9 Ибо вы помните, братия, труд наш и изнурение: ночью и днем работая, чтобы не отяготить кого из вас, мы проповедывали у вас благовестие Божие.	9 Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.
10 Свидетели вы и Бог, как свято и праведно и безукоризненно поступали мы перед вами, верующими,	10 Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,
11 потому что вы знаете, как каждого из вас, как отец детей своих,	11 просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.
12 мы просили и убеждали и умоляли поступать достойно Бога, призвавшего вас в Свое Царство и славу.	12 І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді — як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.
13 Посему и мы непрестанно благодарим Бога, что, приняв от нас слышанное слово Божие, вы приняли не [как] слово человеческое, но [как] слово Божие, --каково оно есть по истине, --которое и действует в вас, верующих.	13 Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,
14 Ибо вы, братия, сделались подражателями церквам Божиим во Христе Иисусе, находящимся в Иудее, потому что и вы то же претерпели от своих единоплеменников, что и те от Иудеев,	14 які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.
15 которые убили и Господа Иисуса и Его пророков, и нас изгнали, и Богу не угождают, и всем человекам противятся,	15 Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх. гнів.
16 которые препятствуют нам говорить язычникам, чтобы спаслись, и через это всегда наполняют меру грехов своих; но приближается на них гнев до конца.	16 А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.
17 Мы же, братия, быв разлучены с вами на короткое время лицем, а не сердцем, тем с большим желанием старались увидеть лице ваше.	17 Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, — раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.
18 И потому мы, я Павел, и раз и два хотели прийти к вам, но воспрепятствовал нам сатана.	18 Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?
19 Ибо кто наша надежда, или радость, или венец похвалы? Не и вы ли пред Господом нашим Иисусом Христом в пришествие Его?	19 Так! Ви — наша слава й наша радість.
20 Ибо вы--слава наша и радость.