Бытие 44

Библия Синодальный перевод	Біблія
1 И приказал [Иосиф] начальнику дома своего, говоря: наполни мешки этих людей пищею, сколько они могут нести, и серебро каждого положи в отверстие мешка его,	1 Потім Йосиф звелів старшому над його домом: Наповни мішки чоловіків збіжжям, скільки зможуть нести, і вклади гроші кожному в його мішок зверху.
2 а чашу мою, чашу серебряную, положи в отверстие мешка к младшему вместе с серебром за купленный им хлеб. И сделал тот по слову Иосифа, которое сказал он.	2 А мою чашу, срібну чашу, покладеш найменшому в мішок зверху, разом з його грішми за хліб. І той зробив так, як велів Йосиф.
3 Утром, когда рассвело, эти люди были отпущены, они и ослы их.	3 Раннім ранком відпущено людей, їх самих і їхніх ослів.
4 Еще не далеко отошли они от города, как Иосиф сказал начальнику дома своего: ступай, догоняй этих людей и, когда догонишь, скажи им: для чего вы заплатили злом за добро?	4 Та ледве вони вийшли з міста, ще не були й далеко, аж Йосиф каже тому, що був над його домом: Уставай, біжи за тими людьми, а як доженеш їх, то скажи їм, чому це ви, мовляв, заплатили злом за добро?
5 Не та ли это, из которой пьет господин мой и он гадает на ней? Худо это вы сделали.	5 Таж то чаша, що з неї п’є мій владика, ще й ворожить на ній. Ви зле зробили, вчинивши таке.
6 Он догнал их и сказал им эти слова.	6 Отож наздовнагши він їх, передав їм ті слова.
7 Они сказали ему: для чего господин наш говорит такие слова? Нет, рабы твои не сделают такого дела.	7 А вони йому відповіли: Навіщо владика такі слова говорить? Де ж би таке могло бути, щоб твої раби допустилися такого діла!
8 Вот, серебро, найденное нами в отверстии мешков наших, мы обратно принесли тебе из земли Ханаанской: как же нам украсть из дома господина твоего серебро или золото?	8 Оце гроші, що їх ми знайшли в наших мішках під верхом, назад тобі принесли з Ханаан-краю, — то як же б ми крали з дому твого владики срібло чи золото?
9 У кого из рабов твоих найдется, тому смерть, и мы будем рабами господину нашему.	9 Знайдеться в когонебудь із твоїх рабів чаша, хай йому й смерть, та ще й ми будемо нашому владиці рабами.
10 Он сказал: хорошо; как вы сказали, так пусть и будет: у кого найдется [чаша], тот будет мне рабом, а вы будете не виноваты.	10 А той каже: Нехай воно тепер так і буде, як ви сказали: той, у кого знайдеться чаша, буде мені рабом, ви ж будете невинні.
11 Они поспешно спустили каждый свой мешок на землю и открыли каждый свой мешок.	11 Метнулися вони, та й кожен скинув свій лантух на землю і кожний свій мішок розв’язав.
12 Он обыскал, начал со старшего и окончил младшим; и нашлась чаша в мешке Вениаминовом.	12 Він обшукав, почавши від найстаршого, а скінчивши на найменшім, — і знайшлася чаша в мішку Веніяминовім.
13 И разодрали они одежды свои, и, возложив каждый на осла своего ношу, возвратились в город.	13 Тоді пороздирали вони на собі одежі й, нав’ючивши кожен свого осла, повернулися назад у місто.
14 И пришли Иуда и братья его в дом Иосифа, который был еще дома, и пали пред ним на землю.	14 Увійшов отже Юда зо своїми братами до Йосифа в дім, — а він був ще там, — та й попадали перед ним ниць на землю.
15 Иосиф сказал им: что это вы сделали? разве вы не знали, что такой человек, как я, конечно угадает?	15 А Йосиф промовив до них: То що за вчинок ви зробили? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, напевне ворожить?
16 Иуда сказал: что нам сказать господину нашему? что говорить? чем оправдываться? Бог нашел неправду рабов твоих; вот, мы рабы господину нашему, и мы, и тот, в чьих руках нашлась чаша.	16 На те Юда відповів: Що ж нам казати нашому владиці? Що говорити? Як нам виправдатись? Бог відкрив провину рабів твоїх. Ми ж раби владиці, так ми, як і той, у кого знайшлась оця чаша.
17 Но [Иосиф] сказал: нет, я этого не сделаю; тот, в чьих руках нашлась чаша, будет мне рабом, а вы пойдите с миром к отцу вашему.	17 А Йосиф каже: Де ж би я таке робив?! Той, у кого знайдено чашу, буде мені рабом, а ви йдіть у мирі до вашого батька.
18 И подошел Иуда к нему и сказал: господин мой, позволь рабу твоему сказать слово в уши господина моего, и не прогневайся на раба твоего, ибо ты то же, что фараон.	18 Тоді приступив до нього Юда й каже: Прошу, владико, дозволь твоєму рабові промовити до мого владики на вухо й не прогнівись на твого раба, бож ти — як сам фараон.
19 Господин мой спрашивал рабов своих, говоря: есть ли у вас отец или брат?	19 Владика питав був своїх рабів, чи є, мовляв, у вас батько або брат?
20 Мы сказали господину нашему, что у нас есть отец престарелый, и младший сын, сын старости, которого брат умер, а он остался один [от] матери своей, и отец любит его.	20 Ми відповіли владиці: Є в нас старенький батько й молодий брат, який народився в нього під старість. Брат його вмер і він один зостався з дітей своєї матері, то й полюбив його батько.
21 Ты же сказал рабам твоим: приведите его ко мне, чтобы мне взглянуть на него.	21 Ти ж сказав до твоїх рабів: Приведіть його до мене, щоб я поглянув на нього.
22 Мы сказали господину нашему: отрок не может оставить отца своего, и если он оставит отца своего, то сей умрет.	22 Ми ж відповіли владиці: Не може хлопець лишити свого батька, бо як лишить свого батька, то той умре.
23 Но ты сказал рабам твоим: если не придет с вами меньший брат ваш, то вы более не являйтесь ко мне на лице.	23 Тоді ти сказав до рабів твоїх: Коли не прийде ваш найменший брат з вами, не бачити вам більше лиця мого.
24 Когда мы пришли к рабу твоему, отцу нашему, то пересказали ему слова господина моего.	24 І як ми повернулися до твого раба, мого батька, то й розповіли слова владики.
25 И сказал отец наш: пойдите опять, купите нам немного пищи.	25 Тоді батько наш сказав: Ідіть знову, купіть нам трохи харчів.
26 Мы сказали: нельзя нам идти; а если будет с нами меньший брат наш, то пойдем; потому что нельзя нам видеть лица того человека, если не будет с нами меньшого брата нашего.	26 А ми відповіли: Не можемо йти. Як буде з нами наш найменший брат, то підемо. Ми бо не можемо з’явитися перед лицем цього мужа, коли не буде з нами нашого найменшого брата.
27 И сказал нам раб твой, отец наш: вы знаете, что жена моя родила мне двух [сынов];	27 Тоді твій раб, мій батько, каже до нас: Ви самі знаєте, що двох тільки вродила мені моя жінка.
28 один пошел от меня, и я сказал: верно он растерзан; и я не видал его доныне;	28 Один з них пішов від мене, і я сказав: Певно роздерто його на кавалки! та й не бачив я його й досі.
29 если и сего возьмете от глаз моих, и случится с ним несчастье, то сведете вы седину мою с горестью во гроб.	29 Як же ви візьмете від мене ще й цього і спіткає його якесь лихо, то мене, сивоголового, зведете від смутку до Шеолу.
30 Теперь если я приду к рабу твоему, отцу нашему, и не будет с нами отрока, с душею которого связана душа его,	30 Тож як тепер прийду до твого раба, а мого батька, і хлопця не буде з нами — його ж душа так зв’язана з душею хлопця —
31 то он, увидев, что нет отрока, умрет; и сведут рабы твои седину раба твоего, отца нашего, с печалью во гроб.	31 і станеться, коли він тільки побачить, що хлопця немає, то помре; та й так твої раби зведуть твого сивоголового раба, нашого батька, смутком у Шеол.
32 Притом я, раб твой, взялся отвечать за отрока отцу моему, сказав: если не приведу его к тебе, то останусь я виновным пред отцом моим во все дни жизни.	32 Тому що я, твій раб, заручив собою своєму батькові за хлопця, бо сказав: Як не приведу я його назад до тебе, то я буду винен перед моїм батьком на все моє житя.
33 Итак пусть я, раб твой, вместо отрока останусь рабом у господина моего, а отрок пусть идет с братьями своими:	33 Тепер отже благаю тебе, щоб твій раб зостався моєму владиці невільником замість хлопця, а хлопець нехай повернеться зо своїми братами.
34 ибо как пойду я к отцу моему, когда отрока не будет со мною? я увидел бы бедствие, которое постигло бы отца моего.	34 Бо ж як мені йти назад до свого батька, коли хлопця не буде зо мною? Хіба, щоб дивитися на горе, що постигне мого батька.