| 1 וְיִפְתָּח הַגִּלְעָדִי הָיָה גִּבֹּור חַיִל וְהוּא בֶּן־אִשָּׁה זֹונָה וַיֹּולֶד גִּלְעָד אֶת־יִפְתָּח | 1 Єфта, гілеадій, був муж хоробрий; а був він син блудниці, — батько ж Єфти був Гілеад. |
| 2 וַתֵּלֶד אֵשֶׁת־גִּלְעָד לֹו בָּנִים וַיִּגְדְּלוּ בְנֵי־הָאִשָּׁה וַיְגָרְשׁוּ אֶת־יִפְתָּח וַיֹּאמְרוּ לֹו לֹא־תִנְחַל בְּבֵית־אָבִינוּ כִּי בֶּן־אִשָּׁה אַחֶרֶת אָתָּה | 2 Жінка Гілеада породила йому також синів. І коли повиростали сини його жінки, то й прогнали Єфту, кажучи йому: «Нема тобі спадщини в домі нашого батька, бо ти син другої жінки.» |
| 3 וַיִּבְרַח יִפְתָּח מִפְּנֵי אֶחָיו וַיֵּשֶׁב בְּאֶרֶץ טֹוב וַיִּתְלַקְּטוּ אֶל־יִפְתָּח אֲנָשִׁים רֵיקִים וַיֵּצְאוּ עִמֹּו׃ פ | 3 І втік Єфта геть від братів своїх і оселився в краю Тов. Збирались до Єфти пройдисвіти та й мандрували за ним. |
| 4 וַיְהִי מִיָּמִים וַיִּלָּחֲמוּ בְנֵי־עַמֹּון עִם־יִשְׂרָאֵל | 4 Після якогось часу розпочали сини Аммона Війну з Ізраїлем. |
| 5 וַיְהִי כַּאֲשֶׁר־נִלְחֲמוּ בְנֵי־עַמֹּון עִם־יִשְׂרָאֵל וַיֵּלְכוּ זִקְנֵי גִלְעָד לָקַחַת אֶת־יִפְתָּח מֵאֶרֶץ טֹוב | 5 Як же розпочали сини Аммона війну з Ізраїлем, пішли старші гілеадські, щоб узяти Єфту з краю Тов. |
| 6 וַיֹּאמְרוּ לְיִפְתָּח לְכָה וְהָיִיתָה לָּנוּ לְקָצִין וְנִלָּחֲמָה בִּבְנֵי עַמֹּון | 6 Сказали вони до Єфти: «Ходи, будеш нашим вождем, і ми будемо воювати з синами Аммона.» |
| 7 וַיֹּאמֶר יִפְתָּח לְזִקְנֵי גִלְעָד הֲלֹא אַתֶּם שְׂנֵאתֶם אֹותִי וַתְּגָרְשׁוּנִי מִבֵּית אָבִי וּמַדּוּעַ בָּאתֶם אֵלַי עַתָּה כַּאֲשֶׁר צַר לָכֶם | 7 А Єфта відповів старшинам гілеадським: «Хіба ви не зненавиділи мене й не прогнали мене з батьківського дому? Чого ж тепер, коли вам скрутно, приходите до мене?» |
| 8 וַיֹּאמְרוּ זִקְנֵי גִלְעָד אֶל־יִפְתָּח לָכֵן עַתָּה שַׁבְנוּ אֵלֶיךָ וְהָלַכְתָּ עִמָּנוּ וְנִלְחַמְתָּ בִּבְנֵי עַמֹּון וְהָיִיתָ לָּנוּ לְרֹאשׁ לְכֹל יֹשְׁבֵי גִלְעָד | 8 Старші ж сказали до Єфти: «Власне того ми й вернулися тепер до тебе; ходи з нами, воюватимеш із синами Аммона й будеш головою над нами та над усіма мешканцями Гілеаду.» |
| 9 וַיֹּאמֶר יִפְתָּח אֶל־זִקְנֵי גִלְעָד אִם־מְשִׁיבִים אַתֶּם אֹותִי לְהִלָּחֵם בִּבְנֵי עַמֹּון וְנָתַן יְהוָה אֹותָם לְפָנָי אָנֹכִי אֶהְיֶה לָכֶם לְרֹאשׁ | 9 Єфта же мовив до старших гілеадських: «Коли мене повернете, щоб я воював із синами Аммона, й Господь віддасть їх у мої руки, чи справді стану я над вами головою?» |
| 10 וַיֹּאמְרוּ זִקְנֵי־גִלְעָד אֶל־יִפְתָּח יְהוָה יִהְיֶה שֹׁמֵעַ בֵּינֹותֵינוּ אִם־לֹא כִדְבָרְךָ כֵּן נַעֲשֶׂה | 10 Старші гілеадські відповіли Єфті: «Нехай буде Господь свідком між нами, коли не вчинимо по твоєму слову.» |
| 11 וַיֵּלֶךְ יִפְתָּח עִם־זִקְנֵי גִלְעָד וַיָּשִׂימוּ הָעָם אֹותֹו עֲלֵיהֶם לְרֹאשׁ וּלְקָצִין וַיְדַבֵּר יִפְתָּח אֶת־כָּל־דְּבָרָיו לִפְנֵי יְהוָה בַּמִּצְפָּה׃ פ | 11 От і пішов Єфта з гілеадськими старшинами, й настановив його народ головою й вождем над собою. І повторив Єфта усі свої слова в Міцпі перед Господом. |
| 12 וַיִּשְׁלַח יִפְתָּח מַלְאָכִים אֶל־מֶלֶךְ בְּנֵי־עַמֹּון לֵאמֹר מַה־לִּי וָלָךְ כִּי־בָאתָ אֵלַי לְהִלָּחֵם בְּאַרְצִי | 12 Тоді Єфта послав до аммонського царя послів сказати йому: «Що тобі до мене, що виступаєш проти мене, щоб іти війною на мою землю?» |
| 13 וַיֹּאמֶר מֶלֶךְ בְּנֵי־עַמֹּון אֶל־מַלְאֲכֵי יִפְתָּח כִּי־לָקַח יִשְׂרָאֵל אֶת־אַרְצִי בַּעֲלֹותֹו מִמִּצְרַיִם מֵאַרְנֹון וְעַד־הַיַּבֹּק וְעַד־הַיַּרְדֵּן וְעַתָּה הָשִׁיבָה אֶתְהֶן בְּשָׁלֹום | 13 І відповів цар аммонський до послів Єфти: «Бо Ізраїль, ідучи з Єгипту, забрав у мене землю від Арнона до Яббоку та до Йордану. Тож поверни мені її тепер мирно.» |
| 14 וַיֹּוסֶף עֹוד יִפְתָּח וַיִּשְׁלַח מַלְאָכִים אֶל־מֶלֶךְ בְּנֵי עַמֹּון | 14 Але Єфта послав знову послів до царя аммонського |
| 15 וַיֹּאמֶר לֹו כֹּה אָמַר יִפְתָּח לֹא־לָקַח יִשְׂרָאֵל אֶת־אֶרֶץ מֹואָב וְאֶת־אֶרֶץ בְּנֵי עַמֹּון | 15 і звелів йому сказати: «От що каже Єфта: Ізраїль не забирав у моавитян та синів Аммона їхньої землі. |
| 16 כִּי בַּעֲלֹותָם מִמִּצְרָיִם וַיֵּלֶךְ יִשְׂרָאֵל בַּמִּדְבָּר עַד־יַם־סוּף וַיָּבֹא קָדֵשָׁה | 16 Бо вийшовши з Єгипту, Ізраїль перейшов пустиню до Червоного моря й прийшов у Кадеш. |
| 17 וַיִּשְׁלַח יִשְׂרָאֵל מַלְאָכִים ׀ אֶל־מֶלֶךְ אֱדֹום ׀ לֵאמֹר אֶעְבְּרָה־נָּא בְאַרְצֶךָ וְלֹא שָׁמַע מֶלֶךְ אֱדֹום וְגַם אֶל־מֶלֶךְ מֹואָב שָׁלַח וְלֹא אָבָה וַיֵּשֶׁב יִשְׂרָאֵל בְּקָדֵשׁ | 17 Звідсіль вислав він послів до едомського царя з просьбою: Дозволь мені, будь ласка, перейти через твою землю! Та цар едомський не вволив його волі. Так само послано було й до царя моавського, та не хотів і той. Тож і сидів Ізраїль у Кадеші. |
| 18 וַיֵּלֶךְ בַּמִּדְבָּר וַיָּסָב אֶת־אֶרֶץ אֱדֹום וְאֶת־אֶרֶץ מֹואָב וַיָּבֹא מִמִּזְרַח־שֶׁמֶשׁ לְאֶרֶץ מֹואָב וַיַּחֲנוּן בְּעֵבֶר אַרְנֹון וְלֹא־בָאוּ בִּגְבוּל מֹואָב כִּי אַרְנֹון גְּבוּל מֹואָב | 18 І мандрував він пустинею, і, обійшовши Едомську й Моавську землю, пройшов на схід від Моав-землі та й отаборився по тім боці Арнону, не порушуючи моавської границі: Ар-нон бо становив моавську границю. |
| 19 וַיִּשְׁלַח יִשְׂרָאֵל מַלְאָכִים אֶל־סִיחֹון מֶלֶךְ־הָאֱמֹרִי מֶלֶךְ חֶשְׁבֹּון וַיֹּאמֶר לֹו יִשְׂרָאֵל נַעְבְּרָה־נָּא בְאַרְצְךָ עַד־מְקֹומִי | 19 Потім післав Ізраїль послів до Сихона, царя аморійського, царя Хешбону, й звелів йому сказати: Дозволь нам лишень пройти через твою землю до нашої оселі! |
| 20 וְלֹא־הֶאֱמִין סִיחֹון אֶת־יִשְׂרָאֵל עֲבֹר בִּגְבֻלֹו וַיֶּאֱסֹף סִיחֹון אֶת־כָּל־עַמֹּו וַיַּחֲנוּ בְּיָהְצָה וַיִּלָּחֶם עִם־יִשְׂרָאֵל | 20 Сихон же не згодився дозволити Ізраїлеві пройти через свою землю. Зібрав він увесь народ свій і, отаборившись у Ягці, вдарив на Ізраїля. |
| 21 וַיִּתֵּן יְהוָה אֱלֹהֵי־יִשְׂרָאֵל אֶת־סִיחֹון וְאֶת־כָּל־עַמֹּו בְּיַד יִשְׂרָאֵל וַיַּכּוּם וַיִּירַשׁ יִשְׂרָאֵל אֵת כָּל־אֶרֶץ הָאֱמֹרִי יֹושֵׁב הָאָרֶץ הַהִיא | 21 Але Господь, Бог Ізраїля, віддав Сихона й увесь люд його Ізраїлеві на поталу, й він побив їх і тим робом заволодів Ізраїль усією землею аморіїв, що жили в ній; |
| 22 וַיִּירְשׁוּ אֵת כָּל־גְּבוּל הָאֱמֹרִי מֵאַרְנֹון וְעַד־הַיַּבֹּק וּמִן־הַמִּדְבָּר וְעַד־הַיַּרְדֵּן | 22 і зайняв усі границі аморійські від Арнону до Яббоку й від пустині до Йордану. |
| 23 וְעַתָּה יְהוָה ׀ אֱלֹהֵי יִשְׂרָאֵל הֹורִישׁ אֶת־הָאֱמֹרִי מִפְּנֵי עַמֹּו יִשְׂרָאֵל וְאַתָּה תִּירָשֶׁנּוּ | 23 І оце тепер, коли Господь, Бог Ізраїля, прогнав аморіїв перед своїм народом Ізраїлем, ти хочеш і собі нас прогнати? |
| 24 הֲלֹא אֵת אֲשֶׁר יֹורִישְׁךָ כְּמֹושׁ אֱלֹהֶיךָ אֹותֹו תִירָשׁ וְאֵת כָּל־אֲשֶׁר הֹורִישׁ יְהוָה אֱלֹהֵינוּ מִפָּנֵינוּ אֹותֹו נִירָשׁ | 24 Хіба ти не володієш тим, чим твій бог Кемош наділив тебе? Чому б нам не володіти всім тим, що Господь, Бог наш, зоставив пустим перед нами? |
| 25 וְעַתָּה הֲטֹוב טֹוב אַתָּה מִבָּלָק בֶּן־צִפֹּור מֶלֶךְ מֹואָב הֲרֹוב רָב עִם־יִשְׂרָאֵל אִם־נִלְחֹם נִלְחַם בָּם | 25 Хіба ти часом ліпший від Балака, сина Ціпора, царя моавського? Чи ж він задирався коли з Ізраїлем, або, може, воював із ним? |
| 26 בְּשֶׁבֶת יִשְׂרָאֵל בְּחֶשְׁבֹּון וּבִבְנֹותֶיהָ וּבְעַרְעֹור וּבִבְנֹותֶיהָ וּבְכָל־הֶעָרִים אֲשֶׁר עַל־יְדֵי אַרְנֹון שְׁלֹשׁ מֵאֹות שָׁנָה וּמַדּוּעַ לֹא־הִצַּלְתֶּם בָּעֵת הַהִיא | 26 Вже триста років, як осівсь Ізраїль у Хешбоні і в його містечках, в Ароері та в його містечках, і в усіх містах, що вздовж Арнону: чому ж ви за ввесь той час не віднімали їх? |
| 27 וְאָנֹכִי לֹא־חָטָאתִי לָךְ וְאַתָּה עֹשֶׂה אִתִּי רָעָה לְהִלָּחֶם בִּי יִשְׁפֹּט יְהוָה הַשֹּׁפֵט הַיֹּום בֵּין בְּנֵי יִשְׂרָאֵל וּבֵין בְּנֵי עַמֹּון | 27 Не заподіяв я тобі ніякого лиха. Ти мене кривдиш, вдираючись до мене війною! Нехай Господь, Суддя, сьогодні розсудить між синами Ізраїля й синами Аммона.» |
| 28 וְלֹא שָׁמַע מֶלֶךְ בְּנֵי עַמֹּון אֶל־דִּבְרֵי יִפְתָּח אֲשֶׁר שָׁלַח אֵלָיו׃ פ | 28 Та цар синів Аммона не зважав на слова, що переказав йому Єфта послами. |
| 29 וַתְּהִי עַל־יִפְתָּח רוּחַ יְהוָה וַיַּעֲבֹר אֶת־הַגִּלְעָד וְאֶת־מְנַשֶּׁה וַיַּעֲבֹר אֶת־מִצְפֵּה גִלְעָד וּמִמִּצְפֵּה גִלְעָד עָבַר בְּנֵי עַמֹּון | 29 Тоді зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську й звідтіль прибув до синів Аммона. |
| 30 וַיִּדַּר יִפְתָּח נֶדֶר לַיהוָה וַיֹּאמַר אִם־נָתֹון תִּתֵּן אֶת־בְּנֵי עַמֹּון בְּיָדִי | 30 І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: «Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки, |
| 31 וְהָיָה הַיֹּוצֵא אֲשֶׁר יֵצֵא מִדַּלְתֵי בֵיתִי לִקְרָאתִי בְּשׁוּבִי בְשָׁלֹום מִבְּנֵי עַמֹּון וְהָיָה לַיהוָה וְהַעֲלִיתִהוּ עֹולָה׃ פ | 31 то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.» |
| 32 וַיַּעֲבֹר יִפְתָּח אֶל־בְּנֵי עַמֹּון לְהִלָּחֶם בָּם וַיִּתְּנֵם יְהוָה בְּיָדֹו | 32 І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки. |
| 33 וַיַּכֵּם מֵעֲרֹועֵר וְעַד־בֹּואֲךָ מִנִּית עֶשְׂרִים עִיר וְעַד אָבֵל כְּרָמִים מַכָּה גְּדֹולָה מְאֹד וַיִּכָּנְעוּ בְּנֵי עַמֹּון מִפְּנֵי בְּנֵי יִשְׂרָאֵל׃ פ | 33 І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму. Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля. |
| 34 וַיָּבֹא יִפְתָּח הַמִּצְפָּה אֶל־בֵּיתֹו וְהִנֵּה בִתֹּו יֹצֵאת לִקְרָאתֹו בְתֻפִּים וּבִמְחֹלֹות וְרַק הִיא יְחִידָה אֵין־לֹו מִמֶּנּוּ בֵּן אֹו־בַת | 34 Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями. Була ж вона в нього єдина; не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки. |
| 35 וַיְהִי כִרְאֹותֹו אֹותָהּ וַיִּקְרַע אֶת־בְּגָדָיו וַיֹּאמֶר אֲהָהּ בִּתִּי הַכְרֵעַ הִכְרַעְתִּנִי וְאַתְּ הָיִיתְ בְּעֹכְרָי וְאָנֹכִי פָּצִיתִי־פִי אֶל־יְהוָה וְלֹא אוּכַל לָשׁוּב | 35 Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: «Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила! Занапастила ти мене! Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.» |
| 36 וַתֹּאמֶר אֵלָיו אָבִי פָּצִיתָה אֶת־פִּיךָ אֶל־יְהוָה עֲשֵׂה לִי כַּאֲשֶׁר יָצָא מִפִּיךָ אַחֲרֵי אֲשֶׁר עָשָׂה לְךָ יְהוָה נְקָמֹות מֵאֹיְבֶיךָ מִבְּנֵי עַמֹּון | 36 Вона відказала йому: «Батеньку мій! Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік. Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.» |
| 37 וַתֹּאמֶר אֶל־אָבִיהָ יֵעָשֶׂה לִּי הַדָּבָר הַזֶּה הַרְפֵּה מִמֶּנִּי שְׁנַיִם חֳדָשִׁים וְאֵלְכָה וְיָרַדְתִּי עַל־הֶהָרִים וְאֶבְכֶּה עַל־בְּתוּלַי אָנֹכִי [וְרַעִיתִי כ] (וְרֵעֹותָי׃ ק) | 37 Просила вона лише в батька свого: «Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.» |
| 38 וַיֹּאמֶר לֵכִי וַיִּשְׁלַח אֹותָהּ שְׁנֵי חֳדָשִׁים וַתֵּלֶךְ הִיא וְרֵעֹותֶיהָ וַתֵּבְךְּ עַל־בְּתוּלֶיהָ עַל־הֶהָרִים | 38 Він відказав: «Іди!» І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво. |
| 39 וַיְהִי מִקֵּץ ׀ שְׁנַיִם חֳדָשִׁים וַתָּשָׁב אֶל־אָבִיהָ וַיַּעַשׂ לָהּ אֶת־נִדְרֹו אֲשֶׁר נָדָר וְהִיא לֹא־יָדְעָה אִישׁ וַתְּהִי־חֹק בְּיִשְׂרָאֵל | 39 Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся. Вона ж не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі: |
| 40 מִיָּמִים ׀ יָמִימָה תֵּלַכְנָה בְּנֹות יִשְׂרָאֵל לְתַנֹּות לְבַת־יִפְתָּח הַגִּלְעָדִי אַרְבַּעַת יָמִים בַּשָּׁנָה׃ ס | 40 з року на рік ізраїльські дівчата ходили голосити по дочці Єфти, гілеадія, чотири дні щороку. |
