Lamentations 2

NEW AMERICAN BIBLE	Біблія
1 How the Lord in his wrath has detested daughter Zion! He has cast down from heaven to earth the glory of Israel, Unmindful of his footstool on the day of his wrath.	1 О як же то у своєму гніві Господь захмарив оту дочку Сіону! Кинув з небес на землю вроду Ізраїля! Не спогадав про свій підніжок у день свого гніву.
2 The Lord has consumed without pity all the dwellings of Jacob; He has torn down in his anger the fortresses of daughter Judah; He has brought to the ground in dishonor her king and her princes.	2 Зруйнував Господь, не пощадив, усі Якова оселі. Він зруйнував у своїм обуренні твердині дочки Юди, повалив їх на землю; царство з його князями збезчестив.
3 He broke off, in fiery wrath, the horn that was Israel's whole strength; He withheld the support of his right hand when the enemy approached; He blazed up in Jacob like a flaming fire devouring all about it.	3 У палкому гніві розбив він усю Ізраїля потугу, відвів назад свою правицю перед супостатом. Він запалив у Якові немов би вогонь горючий, що звідусюди пожирає.
4 Like an enemy he made taut his bow; with his arrows in his right hand He took his stand as a foe, and slew all on whom the eye doted; Over the tent of daughter Zion he poured out his wrath like fire.	4 Він нап’яв лука свого, немов би ворог, випрямивши правицю, немов би противник, і вибив усе, що миле очам; він на намет дочки Сіону вилив огнем свою досаду.
5 The Lord has become an enemy, he has consumed Israel: Consumed all her castles and destroyed her fortresses; For daughter Judah he has multiplied moaning and groaning.	5 Господь неначе ворогом зробився; він зруйнував Ізраїля, зруйнував усі його палаци, знищив його твердині, збільшив дочці Юди плач і лемент.
6 He has demolished his shelter like a garden booth, he has destroyed his dwelling; In Zion the LORD has made feast and sabbath to be forgotten; He has scorned in fierce wrath both king and priest.	6 Він спустошив, неначе сад, шатро своє, знищив свій намет зборів. Господь довів до того, що на Сіоні забуто про свята та суботи; і відкинув у палкому гніві царя та священика.
7 The Lord has disowned his altar, rejected his sanctuary; The walls of her towers he has handed over to the enemy, Who shout in the house of the LORD as on a feast day.	7 Господь відкинув жертовник свій, знехтував своєю святинею; він видав у ворожі руки мури його будинків. Крик знято в Господньому домі, неначе за якогось свята.
8 The LORD marked for destruction the wall of daughter Zion: He stretched out the measuring line; his hand brought ruin, yet he did not relent-- He brought grief on wall and rampart till both succumbed.	8 Господь намислив розвалити мур дочки Сіону; простягнув мотузку, руки не стримав, щоб не руйнувати; засмутив мур і передмур’я, і вони разом тужать.
9 Sunk into the ground are her gates; he has removed and broken her bars. Her king and her princes are among the pagans; priestly instruction is wanting, And her prophets have not received any vision from the LORD.	9 Запались у землю його ворота, розбив він і зламав його засуви. Цар його з князями між народами, немає закону! Навіть його пророки не мають більш від Господа видіння.
10 On the ground in silence sit the old men of daughter Zion; They strew dust on their heads and gird themselves with sackcloth; The maidens of Jerusalem bow their heads to the ground.	10 Сидять на землі мовчки старі дочки Сіону; посипали собі голови порохом, оперезалися вереттям. Схилили голови додолу дівчата єрусалимські.
11 Worn out from weeping are my eyes, within me all is in ferment; My gall is poured out on the ground because of the downfall of the daughter of my people, As child and infant faint away in the open spaces of the town.	11 Очі мої змарніли від сліз, нутро кипить у мене, жовч моя виливається на землю з-за погибелі дочки народу мого, бо діти й немовлята мліють по майданах міських.
12 They ask their mothers, "Where is the cereal?"--in vain, As they faint away like the wounded in the streets of the city, And breathe their last in their mothers' arms.	12 Просять у матерів своїх: «Хліба! Пити!» І умлівають, мов поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно.
13 To what can I liken or compare you, O daughter Jerusalem? What example can I show you for your comfort, virgin daughter Zion? For great as the sea is your downfall; who can heal you?	13 Якого свідка маю тобі дати? До чого мені тебе уподобити, дочко єрусалимська? З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, дівице-дочко сіонська? Рана бо твоя велика, немов море; хто тебе вилікувати може?
14 Your prophets had for you false and specious visions; They did not lay bare your guilt, to avert your fate; They beheld for you in vision false and misleading portents.	14 Пророки твої бачили для тебе видіння пусті й оманливі; не розкривали твого беззаконства, щоб відвернути від тебе неволю; вони для тебе віщували пророцтва пусті та облудні.
15 All who pass by clap their hands at you; They hiss and wag their heads over daughter Jerusalem: "Is this the all-beautiful city, the joy of the whole earth?"	15 Сплескують руками над тобою всі перехожі; свищуть, кивають головою над єрусалимською дочкою: «То це те місто, що його звали найбільшою красою, радістю всього світу?»
16 All your enemies open their mouths against you; They hiss and gnash their teeth. They say, "We have devoured her. This at last is the day we hoped for; we have lived to see it!"	16 Всі вороги твої на тебе пороззявляли пащеки, свищуть, скрегочуть зубами та примовляють: «Проглинули ми його! Оцього дня ми тільки й чекали! Таки дожили, узріли!»
17 The LORD has done as he decreed: he has fulfilled the threat He set forth from days of old; he has destroyed and had no pity, Letting the enemy gloat over you and exalting the horn of your foes.	17 Вчинив Господь те, що задумав, виконав своє слово, що був заповів за днів днедавніх; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, ріг противників твоїх підніс угору.
18 Cry out to the Lord; moan, O daughter Zion! Let your tears flow like a torrent day and night; Let there be no respite for you, no repose for your eyes.	18 До Господа взивай зо свого серця, дівице — дочко Сіону! Лий потоком сльози днями й ночами! Не давай собі впину, очей твоїх зіницям не давай спокою!
19 Rise up, shrill in the night, at the beginning of every watch; Pour out your heart like water in the presence of the Lord; Lift up your hands to him for the lives of your little ones (Who faint from hunger at the corner of every street).	19 Вставай, голоси уночі з початком кожної сторожі. Вилий водою твоє серце перед лицем Господнім. Здійми до нього твої руки за життя твоїх діток, що мліють з голоду на рогах усіх вулиць.
20 "Look, O LORD, and consider: whom have you ever treated thus? Must women eat their offspring, their well-formed children? Are priest and prophet to be slain in the sanctuary of the LORD?	20 О, зглянься, Господи, й подивися: кому ти учинив так? Щоб жінки та їли плід свій, діток, яких плекали? Щоб у святині в Господній убивано священика й пророка?
21 "Dead in the dust of the streets lie young and old; My maidens and young men have fallen by the sword; You have slain on the day of your wrath, slaughtered without pity.	21 Лежать на вулицях на землі діти й старі люди. Мої дівчата й мої хлопці від меча полягли; ти убив у день твого гніву, ти мордував без милосердя.
22 "You summoned as for a feast day terrors against me from all sides; There was not, on the day of your wrath, either fugitive or survivor; Those whom I bore and reared my enemy has utterly destroyed."	22 Ти поскликав, немов на празник, мої страхіття навкруг мене. В день гніву Господа ніхто не втік, не врятувався. Тих, що я випестила, виховала, винищив мій ворог.