Hebrews 9

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 The former indeed had also justifications of divine service, and a worldly sanctuary.	1 Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну.
2 For there was a tabernacle made the first, wherein were the candlesticks, and the table, and the setting forth of loaves, which is called the holy.	2 Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе».
3 And after the second veil, the tabernacle, which is called the holy of holies:	3 За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих»,
4 Having a golden censer, and the ark of the testament covered about on every part with gold, in which was a golden pot that had manna, and the rod of Aaron, that had blossomed, and the tables of the testament.	4 із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту.
5 And over it were the cherubims of glory overshadowing the propitiatory: of which it is not needful to speak now particularly.	5 А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно.
6 Now these things being thus ordered, into the first tabernacle the priests indeed always entered, accomplishing the offices of sacrifices.	6 І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби,
7 But into the second, the high priest alone, once a year: not without blood, which he offereth for his own, and the people's ignorance:	7 в другий — раз на рік — лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.
8 The Holy Ghost signifying this, that the way into the holies was not yet made manifest, whilst the former tabernacle was yet standing.	8 Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет.
9 Which is a parable of the time present: according to which gifts and sacrifices are offered, which can not, as to the conscience, make him perfect that serveth, only in meats and in drinks,	9 Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить.
10 And divers washings, and justices of the flesh laid on them until the time of correction.	10 Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення.
11 But Christ, being come an high priest of the good things to come, by a greater and more perfect tabernacle not made with hand, that is, not of this creation:	11 Христос же, з’явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, —
12 Neither by the blood of goats, or of calves, but by his own blood, entered once into the holies, having obtained eternal redemption.	12 і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, — увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення.
13 For if the blood of goats and of oxen, and the ashes of an heifer being sprinkled, sanctify such as are defiled, to the cleansing of the flesh:	13 Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла,
14 How much more shall the blood of Christ, who by the Holy Ghost offered himself unspotted unto God, cleanse our conscience from dead works, to serve the living God?	14 то скільки більше кров Христа, — який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, — очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!
15 And therefore he is the mediator of the new testament: that by means of his death, for the redemption of those trangressions, which were under the former testament, they that are called may receive the promise of eternal inheritance.	15 Власне тому він і є посередник нового завіту, щоб — після того, як наступила його смерть для відкуплення гріхів першого завіту — вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства.
16 For where there is a testament, the death of the testator must of necessity come in.	16 Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника.
17 For a testament is of force, after men are dead: otherwise it is as yet of no strength, whilst the testator liveth.	17 Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник.
18 Whereupon neither was the first indeed dedicated without blood.	18 Тому навіть і перший завіт був освячений кров’ю.
19 For when every commandment of the law had been read by Moses to all the people, he took the blood of calves and goats, with water, and scarlet wool and hyssop, and sprinkled both the book itself and all the people,	19 Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ,
20 Saying: This is the blood of the testament, which God hath enjoined unto you.	20 кажучи: «Це кров завіту, що його Бог установив для вас.»
21 The tabernacle also and all the vessels of the ministry, in like manner, he sprinkled with blood.	21 Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров’ю.
22 And almost all things, according to the law, are cleansed with blood: and without shedding of blood there is no remission.	22 Зрештою, за законом, майже все очищується кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає.
23 It is necessary therefore that the patterns of heavenly things should be cleansed with these: but the heavenly things themselves with better sacrifices than these.	23 Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі — жертвами, багато ліпшими від отих.
24 For Jesus is not entered into the holies made with hands, the patterns of the true: but into heaven itself, that he may appear now in the presence of God for us.	24 Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим.
25 Nor yet that he should offer himself often, as the high priest entereth into the holies, every year with the blood of others:	25 Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров’ю;
26 For then he ought to have suffered often from the beginning of the world: but now once at the end of ages, he hath appeared for the destruction of sin, by the sacrifice of himself.	26 інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з’явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою.
27 And as it is appointed unto men once to die, and after this the judgment:	27 І як призначено людям раз умерти, потім же суд,
28 So also Christ was offered once to exhaust the sins of many; the second time he shall appear without sin to them that expect him unto salvation.	28 так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують його на спасіння.