| 1 Jefté, el galaadita, era un guerrero valeroso. Galaad, su padre, lo había tenido con una prostituta. | 1 Єфта, гілеадій, був муж хоробрий; а був він син блудниці, — батько ж Єфти був Гілеад. |
| 2 Pero como Galaad también tuvo hijos con su esposa, estos, cuando se hicieron grandes, echaron a Jefté, diciéndole: «Tú no participarás de la herencia en la casa de nuestro padres, porque eres hijo de otra mujer». | 2 Жінка Гілеада породила йому також синів. І коли повиростали сини його жінки, то й прогнали Єфту, кажучи йому: «Нема тобі спадщини в домі нашого батька, бо ти син другої жінки.» |
| 3 Entonces Jefté huyó lejos de sus hermanos, y se estableció en la región de Tob. Allí se le juntaron unos cuantos aventureros, que lo acompañaban en sus correrías. | 3 І втік Єфта геть від братів своїх і оселився в краю Тов. Збирались до Єфти пройдисвіти та й мандрували за ним. |
| 4 Al cabo de un tiempo, los amonitas hicieron la guerra a Israel. | 4 Після якогось часу розпочали сини Аммона Війну з Ізраїлем. |
| 5 Y cuando iban a atacarlo, los ancianos de Galaad fueron a la región de Tob a buscar a Jefté. | 5 Як же розпочали сини Аммона війну з Ізраїлем, пішли старші гілеадські, щоб узяти Єфту з краю Тов. |
| 6 «Ven, le dijeron; tú serás nuestro comandante en la lucha contra los amonitas». | 6 Сказали вони до Єфти: «Ходи, будеш нашим вождем, і ми будемо воювати з синами Аммона.» |
| 7 Jefté les respondió: «¿No son ustedes los que me odiaron hasta el punto de echarme de la casa de mi padre? ¿Por qué acuden a mí ahora que están en un aprieto?». | 7 А Єфта відповів старшинам гілеадським: «Хіба ви не зненавиділи мене й не прогнали мене з батьківського дому? Чого ж тепер, коли вам скрутно, приходите до мене?» |
| 8 Los ancianos de Galaad dijeron a Jefté: «Sí, de acuerdo. Pero ahora recurrimos a ti para que vengas con nosotros a combatir contra los amonitas. Tú serás nuestro jefe y el de todos los habitantes de Galaad». | 8 Старші ж сказали до Єфти: «Власне того ми й вернулися тепер до тебе; ходи з нами, воюватимеш із синами Аммона й будеш головою над нами та над усіма мешканцями Гілеаду.» |
| 9 Jefté les respondió: «Si me hacen volver para luchar contra los amonitas y el Señor me los entrega, yo seré el jefe de ustedes». | 9 Єфта же мовив до старших гілеадських: «Коли мене повернете, щоб я воював із синами Аммона, й Господь віддасть їх у мої руки, чи справді стану я над вами головою?» |
| 10 «El Señor nos está escuchando, le respondieron los ancianos de Galaad. ¡Ay de nosotros si no hacemos lo que tú has dicho!». | 10 Старші гілеадські відповіли Єфті: «Нехай буде Господь свідком між нами, коли не вчинимо по твоєму слову.» |
| 11 Jefté partió entonces con los ancianos de Galaad, y el pueblo lo proclamó su jefe y comandante. En Mispá, delante del Señor, Jefté reiteró todas las condiciones que había puesto. | 11 От і пішов Єфта з гілеадськими старшинами, й настановив його народ головою й вождем над собою. І повторив Єфта усі свої слова в Міцпі перед Господом. |
| 12 Después, Jefté envió mensajeros al rey de los amonitas, para decirle: «¿Qué tenemos que ver tú y yo, para que vengas a atacarme en mi propio país?». | 12 Тоді Єфта послав до аммонського царя послів сказати йому: «Що тобі до мене, що виступаєш проти мене, щоб іти війною на мою землю?» |
| 13 El rey de los amonitas respondió a los mensajeros de Jefté: «Lo que pasa es que Israel, cuando subía de Egipto, se apoderó de mi territorio desde el Arnón hasta el Iaboc y el Jordán. Ahora, devuélvemelo por las buenas». | 13 І відповів цар аммонський до послів Єфти: «Бо Ізраїль, ідучи з Єгипту, забрав у мене землю від Арнона до Яббоку та до Йордану. Тож поверни мені її тепер мирно.» |
| 14 Jefté volvió a enviar mensajeros al rey de los amonitas, | 14 Але Єфта послав знову послів до царя аммонського |
| 15 para decirle: «Así habla Jefté: Israel no se apoderó del país de Moab ni del país de los amonitas. | 15 і звелів йому сказати: «От що каже Єфта: Ізраїль не забирав у моавитян та синів Аммона їхньої землі. |
| 16 Cuando subía de Egipto, caminó por el desierto hasta el Mar Rojo y después llegó a Cades. | 16 Бо вийшовши з Єгипту, Ізраїль перейшов пустиню до Червоного моря й прийшов у Кадеш. |
| 17 Entonces envió mensajeros para que dijeran al rey de Edom: «Por favor, déjame pasar por tu país». Pero el rey de Edom no les hizo caso. También envió mensajeros al rey de Moab; pero tampoco este quiso acceder, y entonces Israel se quedó en Cades. | 17 Звідсіль вислав він послів до едомського царя з просьбою: Дозволь мені, будь ласка, перейти через твою землю! Та цар едомський не вволив його волі. Так само послано було й до царя моавського, та не хотів і той. Тож і сидів Ізраїль у Кадеші. |
| 18 Luego tomó por el desierto, bordeando el territorio de Edom y de Moab, y así llegó hasta la parte oriental del país de Moab. Acampó al otro lado del Arnón, sin violar la frontera de Moab, porque el Arnón está en el límite de Moab. | 18 І мандрував він пустинею, і, обійшовши Едомську й Моавську землю, пройшов на схід від Моав-землі та й отаборився по тім боці Арнону, не порушуючи моавської границі: Ар-нон бо становив моавську границю. |
| 19 Luego envió mensajeros a Sijón, el rey de los amorreos que reinaba en Jesbón, y le dijo: «Por favor, déjame pasar por tu país hasta llegar a mi destino». | 19 Потім післав Ізраїль послів до Сихона, царя аморійського, царя Хешбону, й звелів йому сказати: Дозволь нам лишень пройти через твою землю до нашої оселі! |
| 20 Pero Sijón, que desconfiaba de Israel, no lo dejó pasar por su territorio, sino que reunió a toda su gente, acampó en Iahsá y atacó a Israel. | 20 Сихон же не згодився дозволити Ізраїлеві пройти через свою землю. Зібрав він увесь народ свій і, отаборившись у Ягці, вдарив на Ізраїля. |
| 21 El Señor, el Dios de Israel, entregó en manos de los israelitas a Sijón con todas sus tropas. Israel los derrotó y ocupó todo el país de los amorreos que habitaban en esa región. | 21 Але Господь, Бог Ізраїля, віддав Сихона й увесь люд його Ізраїлеві на поталу, й він побив їх і тим робом заволодів Ізраїль усією землею аморіїв, що жили в ній; |
| 22 Así ocuparon todo el territorio de los amorreos, desde el Arnón hasta el Iaboc y desde el desierto hasta el Jordán. | 22 і зайняв усі границі аморійські від Арнону до Яббоку й від пустині до Йордану. |
| 23 Y ahora que el Señor, el Dios de Israel, ha desposeído a los amorreos delante de su pueblo Israel,, ¿lo vas a desposeer tú a él? | 23 І оце тепер, коли Господь, Бог Ізраїля, прогнав аморіїв перед своїм народом Ізраїлем, ти хочеш і собі нас прогнати? |
| 24 ¿No tienes acaso lo que te dio en posesión tu dios Quemós? Así también nosotros tenemos todo lo que nos ha dado en posesión el Señor, nuestro Dios. | 24 Хіба ти не володієш тим, чим твій бог Кемош наділив тебе? Чому б нам не володіти всім тим, що Господь, Бог наш, зоставив пустим перед нами? |
| 25 ¿Vas a ser tú más que Balac, hijo de Sipor, rey de Moab? ¿Se atrevió él a entrar en litigio con Israel o le hizo la guerra? | 25 Хіба ти часом ліпший від Балака, сина Ціпора, царя моавського? Чи ж він задирався коли з Ізраїлем, або, може, воював із ним? |
| 26 Cuando Israel se estableció en Jesbón y sus poblados, en Aroer y sus poblados, y en todas las ciudades que están a orillas del Arnón, hace ya trescientos años, ¿por qué ustedes no las recuperaron? | 26 Вже триста років, як осівсь Ізраїль у Хешбоні і в його містечках, в Ароері та в його містечках, і в усіх містах, що вздовж Арнону: чому ж ви за ввесь той час не віднімали їх? |
| 27 Yo no te ofendí: eres tú el que procede mal conmigo si me atacas. Que el Señor, el Juez, juzgue hoy quién tiene razón, si los israelitas o los amonitas». | 27 Не заподіяв я тобі ніякого лиха. Ти мене кривдиш, вдираючись до мене війною! Нехай Господь, Суддя, сьогодні розсудить між синами Ізраїля й синами Аммона.» |
| 28 Pero el rey de los amonitas no tuvo en cuenta lo que Jefté le había mandado decir. | 28 Та цар синів Аммона не зважав на слова, що переказав йому Єфта послами. |
| 29 El espíritu del Señor descendió sobre Jefté, y este recorrió Galaad y Manasés, pasó por Mispá de Galaad y desde allí avanzó hasta el país de los amonitas. | 29 Тоді зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську й звідтіль прибув до синів Аммона. |
| 30 Entonces hizo al Señor el siguiente voto: «Si entregas a los amonitas en mis manos, | 30 І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: «Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки, |
| 31 el primero que salga de la puerta de mi casa a recibirme, cuando yo vuelva victorioso, pertenecerá al Señor y lo ofreceré en holocausto». | 31 то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.» |
| 32 Luego atacó a los amonitas, y el Señor los entregó en sus manos. | 32 І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки. |
| 33 Jefté los derrotó, desde Aroer hasta cerca de Minit –eran en total veinte ciudades– y hasta Abel Queramím. Les infligió una gran derrota, y así los amonitas quedaron sometidos a los israelitas. | 33 І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму. Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля. |
| 34 Cuando Jefté regresó a su casa, en Mispá, le salió al encuentro su hija, bailando al son de panderetas. Era su única hija; fuera de ella, Jefté no tenía hijos ni hijas. | 34 Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями. Була ж вона в нього єдина; не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки. |
| 35 Al verla, rasgó sus vestiduras y exclamó: «¡Hija mía, me has destrozado! ¿Tenías que ser tú la causa de mi desgracia? Yo hice una promesa al Señor, y ahora no puedo retractarme». | 35 Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: «Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила! Занапастила ти мене! Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.» |
| 36 Ella le respondió: «Padre, si has prometido algo al Señor, tienes que hacer conmigo lo que prometiste, ya que el Señor te ha permitido vengarte de tus enemigos, los amonitas». | 36 Вона відказала йому: «Батеньку мій! Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік. Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.» |
| 37 Después añadió: «Sólo te pido un favor: dame un plazo de dos meses para ir por las montañas a llorar con mis amigas por no haber tenido hijos». | 37 Просила вона лише в батька свого: «Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.» |
| 38 Su padre le respondió: «Puedes hacerlo». Ella se fue a las montañas con sus amigas, y se lamentó por haber quedado virgen. | 38 Він відказав: «Іди!» І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво. |
| 39 Al cabo de los dos meses regresó, y su padre cumplió con ella el voto que había hecho. Lo joven no había tenido relaciones con ningún hombre. De allí procede una costumbre, que se hizo común en Israel: | 39 Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся. Вона ж не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі: |
| 40 todos los años, las mujeres israelitas van a lamentarse durante cuatro días por la hija de Jefté, el galaadita. | 40 з року на рік ізраїльські дівчата ходили голосити по дочці Єфти, гілеадія, чотири дні щороку. |
