| 1 וַיְצַו אֶת־אֲשֶׁר עַל־בֵּיתֹו לֵאמֹר מַלֵּא אֶת־אַמְתְּחֹת הָאֲנָשִׁים אֹכֶל כַּאֲשֶׁר יוּכְלוּן שְׂאֵת וְשִׂים כֶּסֶף־אִישׁ בְּפִי אַמְתַּחְתֹּו | 1 Потім Йосиф звелів старшому над його домом: Наповни мішки чоловіків збіжжям, скільки зможуть нести, і вклади гроші кожному в його мішок зверху. |
| 2 וְאֶת־גְּבִיעִי גְּבִיעַ הַכֶּסֶף תָּשִׂים בְּפִי אַמְתַּחַת הַקָּטֹן וְאֵת כֶּסֶף שִׁבְרֹו וַיַּעַשׂ כִּדְבַר יֹוסֵף אֲשֶׁר דִּבֵּר | 2 А мою чашу, срібну чашу, покладеш найменшому в мішок зверху, разом з його грішми за хліб. І той зробив так, як велів Йосиф. |
| 3 הַבֹּקֶר אֹור וְהָאֲנָשִׁים שֻׁלְּחוּ הֵמָּה וַחֲמֹרֵיהֶם | 3 Раннім ранком відпущено людей, їх самих і їхніх ослів. |
| 4 הֵם יָצְאוּ אֶת־הָעִיר לֹא הִרְחִיקוּ וְיֹוסֵף אָמַר לַאֲשֶׁר עַל־בֵּיתֹו קוּם רְדֹף אַחֲרֵי הָאֲנָשִׁים וְהִשַּׂגְתָּם וְאָמַרְתָּ אֲלֵהֶם לָמָּה שִׁלַּמְתֶּם רָעָה תַּחַת טֹובָה | 4 Та ледве вони вийшли з міста, ще не були й далеко, аж Йосиф каже тому, що був над його домом: Уставай, біжи за тими людьми, а як доженеш їх, то скажи їм, чому це ви, мовляв, заплатили злом за добро? |
| 5 הֲלֹוא זֶה אֲשֶׁר יִשְׁתֶּה אֲדֹנִי בֹּו וְהוּא נַחֵשׁ יְנַחֵשׁ בֹּו הֲרֵעֹתֶם אֲשֶׁר עֲשִׂיתֶם | 5 Таж то чаша, що з неї п’є мій владика, ще й ворожить на ній. Ви зле зробили, вчинивши таке. |
| 6 וַיַּשִּׂגֵם וַיְדַבֵּר אֲלֵהֶם אֶת־הַדְּבָרִים הָאֵלֶּה | 6 Отож наздовнагши він їх, передав їм ті слова. |
| 7 וַיֹּאמְרוּ אֵלָיו לָמָּה יְדַבֵּר אֲדֹנִי כַּדְּבָרִים הָאֵלֶּה חָלִילָה לַעֲבָדֶיךָ מֵעֲשֹׂות כַּדָּבָר הַזֶּה | 7 А вони йому відповіли: Навіщо владика такі слова говорить? Де ж би таке могло бути, щоб твої раби допустилися такого діла! |
| 8 הֵן כֶּסֶף אֲשֶׁר מָצָאנוּ בְּפִי אַמְתְּחֹתֵינוּ הֱשִׁיבֹנוּ אֵלֶיךָ מֵאֶרֶץ כְּנָעַן וְאֵיךְ נִגְנֹב מִבֵּית אֲדֹנֶיךָ כֶּסֶף אֹו זָהָב | 8 Оце гроші, що їх ми знайшли в наших мішках під верхом, назад тобі принесли з Ханаан-краю, — то як же б ми крали з дому твого владики срібло чи золото? |
| 9 אֲשֶׁר יִמָּצֵא אִתֹּו מֵעֲבָדֶיךָ וָמֵת וְגַם־אֲנַחְנוּ נִהְיֶה לַאדֹנִי לַעֲבָדִים | 9 Знайдеться в когонебудь із твоїх рабів чаша, хай йому й смерть, та ще й ми будемо нашому владиці рабами. |
| 10 וַיֹּאמֶר גַּם־עַתָּה כְדִבְרֵיכֶם כֶּן־הוּא אֲשֶׁר יִמָּצֵא אִתֹּו יִהְיֶה־לִּי עָבֶד וְאַתֶּם תִּהְיוּ נְקִיִּם | 10 А той каже: Нехай воно тепер так і буде, як ви сказали: той, у кого знайдеться чаша, буде мені рабом, ви ж будете невинні. |
| 11 וַיְמַהֲרוּ וַיֹּורִדוּ אִישׁ אֶת־אַמְתַּחְתֹּו אָרְצָה וַיִּפְתְּחוּ אִישׁ אַמְתַּחְתֹּו | 11 Метнулися вони, та й кожен скинув свій лантух на землю і кожний свій мішок розв’язав. |
| 12 וַיְחַפֵּשׂ בַּגָּדֹול הֵחֵל וּבַקָּטֹן כִּלָּה וַיִּמָּצֵא הַגָּבִיעַ בְּאַמְתַּחַת בִּנְיָמִן | 12 Він обшукав, почавши від найстаршого, а скінчивши на найменшім, — і знайшлася чаша в мішку Веніяминовім. |
| 13 וַיִּקְרְעוּ שִׂמְלֹתָם וַיַּעֲמֹס אִישׁ עַל־חֲמֹרֹו וַיָּשֻׁבוּ הָעִירָה | 13 Тоді пороздирали вони на собі одежі й, нав’ючивши кожен свого осла, повернулися назад у місто. |
| 14 וַיָּבֹא יְהוּדָה וְאֶחָיו בֵּיתָה יֹוסֵף וְהוּא עֹודֶנּוּ שָׁם וַיִּפְּלוּ לְפָנָיו אָרְצָה | 14 Увійшов отже Юда зо своїми братами до Йосифа в дім, — а він був ще там, — та й попадали перед ним ниць на землю. |
| 15 וַיֹּאמֶר לָהֶם יֹוסֵף מָה־הַמַּעֲשֶׂה הַזֶּה אֲשֶׁר עֲשִׂיתֶם הֲלֹוא יְדַעְתֶּם כִּי־נַחֵשׁ יְנַחֵשׁ אִישׁ אֲשֶׁר כָּמֹנִי | 15 А Йосиф промовив до них: То що за вчинок ви зробили? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, напевне ворожить? |
| 16 וַיֹּאמֶר יְהוּדָה מַה־נֹּאמַר לַאדֹנִי מַה־נְּדַבֵּר וּמַה־נִּצְטַדָּק הָאֱלֹהִים מָצָא אֶת־עֲוֹן עֲבָדֶיךָ הִנֶּנּוּ עֲבָדִים לַאדֹנִי גַּם־אֲנַחְנוּ גַּם אֲשֶׁר־נִמְצָא הַגָּבִיעַ בְּיָדֹו | 16 На те Юда відповів: Що ж нам казати нашому владиці? Що говорити? Як нам виправдатись? Бог відкрив провину рабів твоїх. Ми ж раби владиці, так ми, як і той, у кого знайшлась оця чаша. |
| 17 וַיֹּאמֶר חָלִילָה לִּי מֵעֲשֹׂות זֹאת הָאִישׁ אֲשֶׁר נִמְצָא הַגָּבִיעַ בְּיָדֹו הוּא יִהְיֶה־לִּי עָבֶד וְאַתֶּם עֲלוּ לְשָׁלֹום אֶל־אֲבִיכֶם׃ פ | 17 А Йосиф каже: Де ж би я таке робив?! Той, у кого знайдено чашу, буде мені рабом, а ви йдіть у мирі до вашого батька. |
| 18 וַיִּגַּשׁ אֵלָיו יְהוּדָה וַיֹּאמֶר בִּי אֲדֹנִי יְדַבֶּר־נָא עַבְדְּךָ דָבָר בְּאָזְנֵי אֲדֹנִי וְאַל־יִחַר אַפְּךָ בְּעַבְדֶּךָ כִּי כָמֹוךָ כְּפַרְעֹה | 18 Тоді приступив до нього Юда й каже: Прошу, владико, дозволь твоєму рабові промовити до мого владики на вухо й не прогнівись на твого раба, бож ти — як сам фараон. |
| 19 אֲדֹנִי שָׁאַל אֶת־עֲבָדָיו לֵאמֹר הֲיֵשׁ־לָכֶם אָב אֹו־אָח | 19 Владика питав був своїх рабів, чи є, мовляв, у вас батько або брат? |
| 20 וַנֹּאמֶר אֶל־אֲדֹנִי יֶשׁ־לָנוּ אָב זָקֵן וְיֶלֶד זְקֻנִים קָטָן וְאָחִיו מֵת וַיִּוָּתֵר הוּא לְבַדֹּו לְאִמֹּו וְאָבִיו אֲהֵבֹו | 20 Ми відповіли владиці: Є в нас старенький батько й молодий брат, який народився в нього під старість. Брат його вмер і він один зостався з дітей своєї матері, то й полюбив його батько. |
| 21 וַתֹּאמֶר אֶל־עֲבָדֶיךָ הֹורִדֻהוּ אֵלָי וְאָשִׂימָה עֵינִי עָלָיו | 21 Ти ж сказав до твоїх рабів: Приведіть його до мене, щоб я поглянув на нього. |
| 22 וַנֹּאמֶר אֶל־אֲדֹנִי לֹא־יוּכַל הַנַּעַר לַעֲזֹב אֶת־אָבִיו וְעָזַב אֶת־אָבִיו וָמֵת | 22 Ми ж відповіли владиці: Не може хлопець лишити свого батька, бо як лишить свого батька, то той умре. |
| 23 וַתֹּאמֶר אֶל־עֲבָדֶיךָ אִם־לֹא יֵרֵד אֲחִיכֶם הַקָּטֹן אִתְּכֶם לֹא תֹסִפוּן לִרְאֹות פָּנָי | 23 Тоді ти сказав до рабів твоїх: Коли не прийде ваш найменший брат з вами, не бачити вам більше лиця мого. |
| 24 וַיְהִי כִּי עָלִינוּ אֶל־עַבְדְּךָ אָבִי וַנַּגֶּד־לֹו אֵת דִּבְרֵי אֲדֹנִי | 24 І як ми повернулися до твого раба, мого батька, то й розповіли слова владики. |
| 25 וַיֹּאמֶר אָבִינוּ שֻׁבוּ שִׁבְרוּ־לָנוּ מְעַט־אֹכֶל | 25 Тоді батько наш сказав: Ідіть знову, купіть нам трохи харчів. |
| 26 וַנֹּאמֶר לֹא נוּכַל לָרֶדֶת אִם־יֵשׁ אָחִינוּ הַקָּטֹן אִתָּנוּ וְיָרַדְנוּ כִּי־לֹא נוּכַל לִרְאֹות פְּנֵי הָאִישׁ וְאָחִינוּ הַקָּטֹן אֵינֶנּוּ אִתָּנוּ | 26 А ми відповіли: Не можемо йти. Як буде з нами наш найменший брат, то підемо. Ми бо не можемо з’явитися перед лицем цього мужа, коли не буде з нами нашого найменшого брата. |
| 27 וַיֹּאמֶר עַבְדְּךָ אָבִי אֵלֵינוּ אַתֶּם יְדַעְתֶּם כִּי שְׁנַיִם יָלְדָה־לִּי אִשְׁתִּי | 27 Тоді твій раб, мій батько, каже до нас: Ви самі знаєте, що двох тільки вродила мені моя жінка. |
| 28 וַיֵּצֵא הָאֶחָד מֵאִתִּי וָאֹמַר אַךְ טָרֹף טֹרָף וְלֹא רְאִיתִיו עַד־הֵנָּה | 28 Один з них пішов від мене, і я сказав: Певно роздерто його на кавалки! та й не бачив я його й досі. |
| 29 וּלְקַחְתֶּם גַּם־אֶת־זֶה מֵעִם פָּנַי וְקָרָהוּ אָסֹון וְהֹורַדְתֶּם אֶת־שֵׂיבָתִי בְּרָעָה שְׁאֹלָה | 29 Як же ви візьмете від мене ще й цього і спіткає його якесь лихо, то мене, сивоголового, зведете від смутку до Шеолу. |
| 30 וְעַתָּה כְּבֹאִי אֶל־עַבְדְּךָ אָבִי וְהַנַּעַר אֵינֶנּוּ אִתָּנוּ וְנַפְשֹׁו קְשׁוּרָה בְנַפְשֹׁו | 30 Тож як тепер прийду до твого раба, а мого батька, і хлопця не буде з нами — його ж душа так зв’язана з душею хлопця — |
| 31 וְהָיָה כִּרְאֹותֹו כִּי־אֵין הַנַּעַר וָמֵת וְהֹורִידוּ עֲבָדֶיךָ אֶת־שֵׂיבַת עַבְדְּךָ אָבִינוּ בְּיָגֹון שְׁאֹלָה | 31 і станеться, коли він тільки побачить, що хлопця немає, то помре; та й так твої раби зведуть твого сивоголового раба, нашого батька, смутком у Шеол. |
| 32 כִּי עַבְדְּךָ עָרַב אֶת־הַנַּעַר מֵעִם אָבִי לֵאמֹר אִם־לֹא אֲבִיאֶנּוּ אֵלֶיךָ וְחָטָאתִי לְאָבִי כָּל־הַיָּמִים | 32 Тому що я, твій раб, заручив собою своєму батькові за хлопця, бо сказав: Як не приведу я його назад до тебе, то я буду винен перед моїм батьком на все моє житя. |
| 33 וְעַתָּה יֵשֶׁב־נָא עַבְדְּךָ תַּחַת הַנַּעַר עֶבֶד לַאדֹנִי וְהַנַּעַר יַעַל עִם־אֶחָיו | 33 Тепер отже благаю тебе, щоб твій раб зостався моєму владиці невільником замість хлопця, а хлопець нехай повернеться зо своїми братами. |
| 34 כִּי־אֵיךְ אֶעֱלֶה אֶל־אָבִי וְהַנַּעַר אֵינֶנּוּ אִתִּי פֶּן אֶרְאֶה בָרָע אֲשֶׁר יִמְצָא אֶת־אָבִי | 34 Бо ж як мені йти назад до свого батька, коли хлопця не буде зо мною? Хіба, щоб дивитися на горе, що постигне мого батька. |
