Giobbe 4

DIODATI	Біблія
1 ED Elifaz Temanita rispose, e disse:	1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
2 Se noi imprendiamo a parlarti, ti sarà egli molesto? Ma pur chi potrebbe rattener le parole?	2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?
3 Ecco, tu correggevi molti, E rinforzavi le mani rimesse.	3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.
4 I tuoi ragionamenti ridirizzavano quelli che vacillavano, E tu raffermavi le ginocchia che piegavano.	4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.
5 Ma ora che il male ti è avvenuto, tu te ne affanni; Ora ch’è giunto fino a te, tu ne sei smarrito.	5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!
6 La tua pietà non è ella stata la tua speranza, E l’integrità delle tue vie la tua aspettazione?	6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання — путів твоїх невинність?
7 Deh! rammemorati, quale innocente perì mai, Ed ove furono gli uomini diritti mai distrutti?	7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?
8 Siccome io ho veduto che quelli che arano l’iniquità, E seminano la perversità, la mietono.	8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.
9 Essi periscono per l’alito di Dio, E son consumati dal soffiar delle sue nari.	9 Від Божого подуву вони гинуть, | від подиху гніву його зникають.
10 Il ruggito del leone, e il grido del fier leone son ribattuti; E i denti de’ leoncelli sono stritolati.	10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.
11 Il vecchio leone perisce per mancamento di preda, E i figli della leonessa son dissipati	11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.
12 Or mi è stata di nascosto significata una parola, E l’orecchio mio ne ha ritenuto un poco.	12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,
13 Fra le immaginazioni delle visioni notturne, Quando il più profondo sonno cade sopra gli uomini,	13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.
14 Mi è venuto uno spavento ed un tremito, Che ha spaventate tutte quante le mie ossa.	14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,
15 Ed uno spirito è passato davanti a me, Che mi ha fatto arricciare i peli della mia carne;	15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.
16 Egli si è fermato, ed io non ho riconosciuto il suo aspetto; Una sembianza è stata davanti agli occhi miei, Ed io ho udita una voce sommessa che diceva:	16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:
17 L’uomo sarebbe egli giustificato da Dio? L’uomo sarebbe egli giudicato puro dal suo fattore?	17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?
18 Ecco, egli non si fida ne’ suoi servitori, E scorge della temerità ne’ suoi Angeli.	18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,
19 Quanto più in coloro che abitano in case di fango, Il cui fondamento è nella polvere, E che son ridotti in polvere, esposti a’ vermi?	19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.
20 Dalla mattina alla sera sono stritolati, E periscono in perpetuo, senza che alcuno vi ponga mente.	20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.
21 L’eccellenza ch’era in loro non si diparte ella? Muoiono, ma non con sapienza	21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»