Tobit 10

CATHOLIC PUBLIC DOMAIN	Біблія
1 In truth, when Tobias was delayed because of the marriage celebration, his father Tobit was worried, saying: “Why do you think my son is delayed, or why has he been detained there?	1 Тим часом старий Товит день-у-день рахував, скільки то днів треба туди й назад на дорогу; і як ті дні минули, а його син не з’явився,
2 Do you think that Gabael has died, and that no one will repay him the money?”	2 він мовив: «Чи не затримано його там? Чи не помер Гаваел, і нікому ті гроші йому дати?»
3 And so he began to be exceedingly sad, both he and his wife Anna with him. And they both began to weep together, because their son did not at least return to them on the appointed day.	3 І він засумував.
4 But his mother wept inconsolable tears, and also said: “Woe, woe to me, O my son. Why did we send you to journey far away, you: the light of our eyes, the staff of our old age, the solace of our life, the hope of our posterity?	4 А його жінка Анна йому говорила: «Загинула моя дитина; його нема вже більше між живими!»
5 Having all things together as one in you, we ought not to have dismissed you from us.”	5 І заходилась вона плакати-ридати за своїм сином, кажучи: «Горе мені, моя дитино! Пустила я тебе в дорогу, тебе, світло очей моїх!»
6 And Tobit was saying to her: “Be calm, and do not be troubled. Our son is safe. That man, with whom we sent him, is faithful enough.”	6 Товит же говорив їй: «Мовчи, не побивайся, сестро! Він живий-здоровий. Мабуть, якась пригода їх там спіткала. Чоловік, що з ним пустився в дорогу, людина певна: один із наших братів. Не сумуй за ним, сестро! Він прибуде скоро.»
7 Yet she was by no means able to be consoled. But, leaping up every day, she looked all round, and traveled around all the ways, by which there seemed any hope that he might return, so that she might possibly see him coming from afar.	7 А вона до нього: «Лиши мене в спокої! Годі мене дурити! Загинула моя дитина!» І кидалась надвір, день-у-день виходила, не ївши, і виглядала на дорогу, якою був пішов її син. Не йняла віри більше нікому. По заході ж сонця входила вона до хати, і всю ніч тільки плакала, — не могла спати.
8 In truth, Raguel said to his son-in-law, “Remain here, and I will send a message of your health to your father Tobit.”	8 Коли ж минуло 14 день, протягом яких Рагуел поклявся справляти весілля своїй дочці, Товія увійшов до нього й сказав: «Відпусти мене, бо гадаю, батько мій і мати не вірять більше, що мене знов побачать. Прошу ж тебе, батьку, пусти мене, піду до батька. Я тобі оповів уже, яким я його лишив удома.»
9 And Tobias said to him, “I know that my father and my mother have now counted the days, and their spirit must be tortured within them.”	9 А Рагуел до Товії: «Зостаньсь, дитино, зостаньсь у мене! Я пошлю людей до Товита, твого батька, і вони звістять йому про тебе.» А той каже йому: «Прошу тебе, відпусти мене звідси до мого батька.»
10 And when Raguel had repeatedly petitioned Tobias, and he was by no means willing to listen to him, he delivered Sarah to him, and half of all his substance: with men and women servants, with sheep, camels, and cows, and with much money. And he dismissed him away, in safety and gladness, from him,	10 Встав Рагуел і дав Товії Сару, його жінку, та половину всього свого майна — слуг і слугинь, волів і овець, ослів і верблюдів, одежу, гроші й посуд —
11 saying: “May the holy Angel of the Lord be with your journey, and may he lead you through unharmed, and may you discover that all is right concerning your parents, and may my eyes see your sons before I die.”	11 та й відпустив їх у мирі; а й попрощавсь він з ним, кажучи до нього: «Бувай здоров, сину! Щасливої дороги! Нехай Владика неба дасть вам, тобі й твоїй жінці, щасливої дороги! Якби то я побачив ваших діточок ще заки помру.»
12 And the parents, taking hold of their daughter, kissed her and let her go:	12 До Сари ж, дочки своєї: «Іди до твого тестя, відтепер бо вони твої батьки, так само, як і ті, що тебе породили. Іди, дочко, у мирі! Якби ж то я міг чути про тебе лише добрі вісті, поки віку мого!» І, попрощавшись, відпустив їх.
13 admonishing her to honor her father-in-law, to love her husband, to guide the family, to govern the household, and to behave irreproachably herself.	13 Една теж промовила до Товії: «Сину мій, братіку коханий! Нехай Господь зволить відвести назад тебе додому. Якби то я побачила твоїх дітей від Сари, моєї дочки, ще за життя мого! Я поручаю перед Господом мою дочку тобі під опіку. Не засмучуй її за ввесь час твого життя! Іди, дитино, в мирі! Відтепер я — твоя мати, а Сара — твоя сестра. Якби то нам усім щасливо наш вік прожити.» І, поцілувавши їх обох, відпустила їх у мирі.
	14 Отак пустився Товія в дорогу від Рагуела, здоровий та веселий, і благословив Господа неба й землі, Царя всесвіту, за те, що дав йому щасливу подорож. І промовив до нього: «Коби то дано мені було щастя шанувати їх по всі дні їхнього життя!»