Мудрости 15

¹ А ти, наш Боже, добрий і вірний, | довготерпеливий, що в милосерді всім управляєш!

² Навіть якщо б ми й згрішили, то все одно — ми твої, знаємо твою могутність; | та ми не згрішимо, бо знаємо, що до тебе належимо.

³ Пізнати ж тебе — досконала справедливість, | знати твою могутність — корінь безсмертя.

⁴ Нас не звела витівка, вигадка людей, | ані малярів труд безплідний | — ота подоба, намазана різними фарбами,

⁵ вигляд яких будить у безумних пристрасть, | так що вони закохуються в бездушну подобу мертвого образу.

⁶ Коханці зла, гідні й відповідних сподівань, | і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують.

⁷ Ось ганчар, що з трудом місить м’яку глину | і ліпить одне за другим для нашого вжитку; | з тієї ж глини виліплено | і посудини, які служать для чистого вжитку, | і такі, що для вжитку іншого — всі однаково; | який же одного й другого вжиток | — то вже ганчар вирішує.

⁸ З тієї ж глини — шкода й праці — ліпить пустого бога, і він, що недавно з землі постав | і що небавом повернеться до неї, з якої був узятий, | коли зажадають рахунку з його життя.

⁹ Та йому байдуже, що мусить умерти | і що життя його коротке, | — він таки йде наввипередки з золотарями та сріблярами, | наслідує бронзівників | і за славу собі вважає, що ті недійсні речі робить.

¹⁰ Серце його — попіл! | Його надія — марніша пороху, | життя ж: його — ганебніше грязі!

¹¹ Бо він не визнав того, який його створив, | який вдихнув у нього творчу душу | та вдмухнув у нього дух, що оживлює;

¹² але вважав, що наше життя — іграшка, | що наше буття — ярмарок для користи, | бо треба, каже, звідкинебудь, навіть із злого, зиск тягнути.

¹³ Такий краще від усіх інших знає, що грішить, | виробляючи з тієї самої землі й крихкий посуд, і кумирів.

¹⁴ Та всі вони безглузді вельми й нещасливіші від душі немовлятка, | — вороги твого народу, які його гнобили.

¹⁵ Вони бо за богів уважали всіх бовванів поганських, | які не можуть користатись ні очима, щоб дивитись, | ні ніздрями, щоб вдихати повітря, | ні вухами, щоб чути, | ні пальцями на руках, щоб дотикатись, | ані ноги в них ходити нездатні.

¹⁶ Бо це людина їх зробила, | той, у кого дух позичений, зліпив їх; | нема бо чоловіка, що міг би | зробити подібного собі бога.

¹⁷ А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками. | Він же вартісніший за своїх божків, | бо він сам жив, вони ж — ніколи.

¹⁸ Ба поклоняються тваринам найогиднішим, | бо глупотою вони гірші від інших

¹⁹ і не мають навіть того привабливого, | що буває інколи у вигляді звірів, — вони бо позбавлені й Божої похвали і благословення.