Jób könyve 37

KÁLDI-NEOVULGÁTA	Біблія
1 Az én szívem is megremeg miatta és felriad helyéről.	1 «Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця!
2 Halljátok csak hangja dörgését, s a morajt, amely szájából kijön!	2 Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить.
3 Kiengedi az egész ég alatt, és villámát a föld szélei fölött;	3 Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає.
4 utána hangja bömböl, ő zeng fölséges szavával, és nem tartja azt vissza, amikor hangja megzendül.	4 Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його.
5 Csodásan mennydörög szavával Isten, olyan nagyokat művel, hogy fel nem foghatjuk.	5 Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні!
6 Azt mondja a hónak: Hullj a földre! S a téli esőnek és zápornak: Szakadjatok!	6 Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж!
7 Pecsét alá helyezi minden ember kezét, hogy mindannyian megismerjék műveit.	7 Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати.
8 Behúzódik a vad a búvóhelyére, és barlangjában marad.	8 Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах.
9 Előjön a fergeteg a kamrákból, s a hideg a sarkcsillag felől.	9 З півдня буревій надходить, | є холод із півночі.
10 Jég áll össze Isten fuvallatától, s a vizek tágassága összeszorul,	10 Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє.
11 a felhő jégesőt hullat, s a felleg az ő villámait szórja:	11 Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло,
12 ide-oda cikáznak, amerre akarata irányítja őket, hogy megtegyék mindazt, amit nekik meghagyott, szerte a föld kerekségén,	12 що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу;
13 akár fenyítő pálcának földje számára, akár kegyelemnek szánja őket bárhová.	13 воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя.
14 Figyelj csak rám, Jób! Állj meg és ügyelj Isten csodáira!	14 Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі.
15 Érted-e, hogyan rendelkezik Isten az esővel, hogy villogtassa felhője fényét?	15 Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом?
16 Érted-e a felhő nagy útjait, a tudásban Tökéletesnek csodáit?	16 Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні?
17 Nemde ruháid melegek, amikor a földet megfújja a déli szél!	17 Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, —
18 Talán vele együtt te feszíted ki az egeket, amelyek szilárdak, mintha ércből lennének öntve?	18 чи міг би ти з ним нап’ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите?
19 Jelentsd meg nekünk, mit mondjunk neki! Mert mi sötétségtől vagyunk körülvéve!	19 Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна.
20 Ki mondhatja neki, hogy ‘beszélni akarok’? Ha mondaná is valaki, bizony megsemmisülne!	20 Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього?
21 De most sohasem látott fény ragyog föl hirtelen az ég felhőiben, és szél kerekedik, amely elhajtja azokat;	21 Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв,
22 aranyos fény jő észak felől, félelmetes dicsfény van Isten körül.	22 і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич!
23 A Mindenható, akit nem tudunk méltóképpen felfogni! Nagy ő erőben és igazságban, igazságos nagyon, akit nem lehet leírni!	23 Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти — не утискає.
24 Ezért félnek tőle az emberek! Nem mernek rátekinteni mind, akik bölcseknek tartják magukat!«	24 Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»