Jó 9

VULGATA	Біблія
1 Et respondens Job, ait :	1 Заговорив Іов і мовив:
2 Vere scio quod ita sit, et quod non justificetur homo compositus Deo.	2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?
3 Si voluerit contendere cum eo, non poterit ei respondere unum pro mille.	3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.
4 Sapiens corde est, et fortis robore : quis restitit ei, et pacem habuit ?	4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?
5 Qui transtulit montes, et nescierunt hi quos subvertit in furore suo.	5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.
6 Qui commovet terram de loco suo, et columnæ ejus concutiuntur.	6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.
7 Qui præcipit soli, et non oritur, et stellas claudit quasi sub signaculo.	7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.
8 Qui extendit cælos solus, et graditur super fluctus maris.	8 Він небеса нап’яв, сам він; | він ходить по морських висотах.
9 Qui facit Arcturum et Oriona, et Hyadas et interiora austri.	9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.
10 Qui facit magna, et incomprehensibilia, et mirabilia, quorum non est numerus.	10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!
11 Si venerit ad me, non videbo eum ; si abierit, non intelligam.	11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.
12 Si repente interroget, quis respondebit ei ? vel quis dicere potest : Cur ita facis ?	12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?
13 Deus, cujus iræ nemo resistere potest, et sub quo curvantur qui portant orbem.	13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!
14 Quantus ergo sum ego, ut respondeam ei, et loquar verbis meis cum eo ?	14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?
15 qui etiam si habuero quippiam justum, non respondebo : sed meum judicem deprecabor.	15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.
16 Et cum invocantem exaudierit me, non credo quod audierit vocem meam.	16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.
17 In turbine enim conteret me, et multiplicabit vulnera mea, etiam sine causa.	17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, —
18 Non concedit requiescere spiritum meum, et implet me amaritudinibus.	18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.
19 Si fortitudo quæritur, robustissimus est ; si æquitas judicii, nemo audet pro me testimonium dicere.	19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?
20 Si justificare me voluero, os meum condemnabit me ; si innocentem ostendero, pravum me comprobabit.	20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об’явлю себе невинним, мене обвинуватять.
21 Etiam si simplex fuero, hoc ipsum ignorabit anima mea, et tædebit me vitæ meæ.	21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.
22 Unum est quod locutus sum : et innocentem et impium ipse consumit.	22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.
23 Si flagellat, occidat semel, et non de pœnis innocentum rideat.	23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.
24 Terra data est in manus impii ; vultum judicum ejus operit. Quod si non ille est, quis ergo est ?	24 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.
25 Dies mei velociores fuerunt cursore ; fugerunt, et non viderunt bonum.	25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.
26 Pertransierunt quasi naves poma portantes ; sicut aquila volans ad escam.	26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.
27 Cum dixero : Nequaquam ita loquar : commuto faciem meam, et dolore torqueor.	27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! —
28 Verebar omnia opera mea, sciens quod non parceres delinquenti.	28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.
29 Si autem et sic impius sum, quare frustra laboravi ?	29 Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?
30 Si lotus fuero quasi aquis nivis, et fulserint velut mundissimæ manus meæ,	30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,
31 tamen sordibus intinges me, et abominabuntur me vestimenta mea.	31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.
32 Neque enim viro qui similis mei est, respondebo ; nec qui mecum in judicio ex æquo possit audiri.	32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!
33 Non est qui utrumque valeat arguere, et ponere manum suam in ambobus.	33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,
34 Auferat a me virgam suam, et pavor ejus non me terreat.
35 Loquar, et non timebo eum ; neque enim possum metuens respondere.	35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»