Jó 30

VULGATA	Біблія
1 Nunc autem derident me juniores tempore, quorum non dignabar patres ponere cum canibus gregis mei :	1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2 quorum virtus manuum mihi erat pro nihilo, et vita ipsa putabantur indigni :	2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
3 egestate et fame steriles, qui rodebant in solitudine, squallentes calamitate et miseria.	3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати — пустка та пустиня.
4 Et mandebant herbas, et arborum cortices, et radix juniperorum erat cibus eorum :	4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку — це хліб їхній.
5 qui de convallibus ista rapientes, cum singula reperissent, ad ea cum clamore currebant.	5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
6 In desertis habitabant torrentium, et in cavernis terræ, vel super glaream :	6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
7 qui inter hujuscemodi lætabantur, et esse sub sentibus delicias computabant :	7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
8 filii stultorum et ignobilium, et in terra penitus non parentes.	8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
9 Nunc in eorum canticum versus sum, et factus sum eis in proverbium.	9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
10 Abominantur me, et longe fugiunt a me, et faciem meam conspuere non verentur.
11 Pharetram enim suam aperuit, et afflixit me, et frenum posuit in os meum.
12 Ad dexteram orientis calamitates meæ illico surrexerunt : pedes meos subverterunt, et oppresserunt quasi fluctibus semitis suis.	12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
13 Dissipaverunt itinera mea ; insidiati sunt mihi, et prævaluerunt : et non fuit qui ferret auxilium.	13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14 Quasi rupto muro, et aperta janua, irruerunt super me, et ad meas miserias devoluti sunt.	14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
15 Redactus sum in nihilum : abstulisti quasi ventus desiderium meum, et velut nubes pertransiit salus mea.	15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
16 Nunc autem in memetipso marcescit anima mea, et possident me dies afflictionis.	16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
17 Nocte os meum perforatur doloribus, et qui me comedunt, non dormiunt.	17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
18 In multitudine eorum consumitur vestimentum meum, et quasi capitio tunicæ succinxerunt me.	18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19 Comparatus sum luto, et assimilatus sum favillæ et cineri.	19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
20 Clamo ad te, et non exaudis me : sto, et non respicis me.	20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.
21 Mutatus es mihi in crudelem, et in duritia manus tuæ adversaris mihi.	21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22 Elevasti me, et quasi super ventum ponens ; elisisti me valide.	22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
23 Scio quia morti trades me, ubi constituta est domus omni viventi.	23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
24 Verumtamen non ad consumptionem eorum emittis manum tuam : et si corruerint, ipse salvabis.	24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
25 Flebam quondam super eo qui afflictus erat, et compatiebatur anima mea pauperi.	25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26 Expectabam bona, et venerunt mihi mala : præstolabar lucem, et eruperunt tenebræ.	26 Я сподівався щастя — і прийшло лихо; | я чекав світла — і наступила пітьма!
27 Interiora mea efferbuerunt absque ulla requie : prævenerunt me dies afflictionis.	27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
28 Mœrens incedebam sine furore ; consurgens, in turba clamabam.	28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
29 Frater fui draconum, et socius struthionum.	29 Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
30 Cutis mea denigrata est super me, et ossa mea aruerunt præ caumate.	30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
31 Versa est in luctum cithara mea, et organum meum in vocem flentium.	31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»